Нещодавно наше суспільство відзначало річницю завершення Другої світової війни в Європі та перемогу над нацизмом. В ім’я пам’яті про жертви війни не слід забувати ще один режим, котрий також був учасником розв’язання війни та здійснював злочини проти людства не менші ніж нацисти – мова йде про радянський тоталітарний режим.
На початку нацистсько-радянської війни, в результаті котрої СРСР постав жертвою агресії Райху, комуністи здійснили досі нечуваний для регіону Західної України злочин – масові розстріли політичних в’язнів у тюрмах НКВД протягом кінця червня – початку липня 1941 р. Після війни цей злочин приписали переможеним нацистам…
Нижче викладаємо короткий перебіг подій кривавого тижня (22‑28 червня) у Львові, зокрема у тюрмі № 1 Управління НКВД по Львівській області, в народі – «тюрма на Лонцького».
Коли 22 червня розпочалася війна керівництво НКВД запланували депортувати в’язнів до концтаборів. В перший день війни в тюрмі на Лонцького було розстріляно 102 особи, котрим винесли смертний вирок (в документах НКВД він звучав як «ВМН» ‑ від рос. Высшая мера наказания). Евакуація в’язнів провалилася, тому було вирішено ліквідувати проблему переповнення тюрем перевіреними на практиці під час Великого терору в 1937‑1938 рр. методами. Чекісти склали списки в’язнів та за спрощеною схемою двоє осіб винесли вирок тисячам людей, слідча процедура котрих була не завершена. Головним критерієм вироку було обвинувачення у «контрреволюційних злочинах» за 54 статею КК УРСР.
Загалом в тюрмі на Лонцького було розстріляно 1680 осіб. У перші дні війни відбувалися індивідуальні розстріли у спеціальній розстрільній камері, а трупи вивозили за межі міста для поховання (до сьогодні ці місця масових захоронень не відомі і документів не знайдено). А в останні дні перебування совєтів, як їх називали львів’яни, відбувалися масові знищення в тюремних камерах з автоматичної зброї через віконечко для передачі їжі. Близько 700 тіл було поховано у зовнішньому дворі тюрми у трьох ровах. Також чекісти залишили трупи в камерах тюрми. Серед розстріляних в’язнів було 67,2% українців, 23,4% поляків, 7% євреїв та представники інших національностей.
24 червня після німецького авіанальоту охорона тюрми залишила її територію. Це дало можливість в’язням організувати втечу. При підтримці ОУН, котрі засіли на будинках на вул. Лонцького та обстрілювали з автоматів нечисленних охоронців тюрми, група в’язнів кількістю від 270 до 362 осіб втекли (таке коливання в кількості втікачів пояснюється применшенням втечі через острах відповідальності за недбалість, котра у воєнний час могла коштувати життя співробітнику НКВД). Очевидці згадували, що окремі в’язні, залучені до господарських робіт в тюрмі, почали відкривати камери і казали польською мовою «Втікайте!». В другій половині дня повернулися чекісти і зупинили втечу – загинуло 13 в’язнів. Серед врятованих втечею були Катерина Зарицька, донька відомого львівського математика Мирона Зарицького, котра з 1943 очолила Українських червоний хрест при УПА; та ігуменя Йосифа (в миру Олена Вітер), котра врятувала багатьох євреїв від нацистських репресій та офіційно визнана Ізраїлем «Праведником миру» 1976 року.
Коли місто зайняли німецькі війська, в перші дні було проведено ексгумаційні роботи, 2-3 липня львів’янам було дозволено опізнати рідних, а 4-5 липня відбувся похорон неопізнаних на Личакові. Згодом нацисти використали цю трагедію для початку антиєврейських репресій, звинувачуючи єврейську громаду в злочинах комуністів, котру вони називали «жидо-більшовицькою». Таким чином одна трагедія (розстріли НКВД) стала причиною другої – 4-7 липня у Львові відбувся т.зв. «жидівський погром».
Уривок з пропагандистського кіножурналу «Die Deutsche Wochenschau» («Німецький щотижневий огляд») про процес ексгумації на території тюрем