26 травня 2017 р. о 16.00 у приміщенні Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» відбулася публічна лекція польського громадського діяча, проф. Кшиштофа Вільманна (м. Варшава, Польща) на тему «В’язні тюрми на Лонцького: польське обличчя».
Розповідь була присвячена невідомим постатям, котрі дотичні до історії Львова періоду Другої світової війни: історіям учасників польського антирадянського та антинацистського підпілля у Львові, «тихотемним», котрі були в’язнями тюрми на Лонцького (і не лише) та зустріли тут свій спочинок.
Лектор представив історію польсько-української родини Істеревичів, трагічну долю братів Романа, Богуслава та Ярослава. Старший загинув в обороні Львова у вересні 1939, молодших арештовано НКВД в 1940 як учасників польського підпілля (принаймні це їм інкримінували), вони загинули влітку 1941: Богуслав – у тюрмі на Лонцького, Ярослав – в Замарстинівській.
Окремий сюжет розповіді був присвячений героїчній сторінці польської історії – антинацистській боротьбі Армії крайової, зокрема формації спеціального (диверсійного) призначення – т.зв. «тихотемних» (пол. Cichociemni). Під час лекції продемонстровано короткометражний фільм про історію «тихотемних», прозвучали спогади останнього «тихотемного» Александра Тарновського та Аліни Міхальчевської – онуки «тихотемного» Вінцентія Міхальчевського.
Серед 316-ти «тихотемних» був і дядько проф. Вільманна ‑ майор Армії крайової, Віктор Зарембінський – «Зруб» (1903‑1943), тож окрема частина зустрічі була презентацією родинної історії. Віктор Зарембінський у 1943 р. скерований до Львова із спецзавданням розбудови підпільної антинацистської мережі у Львові. Заарештований гестапо та ув’язнений в тюрмі на Лонцького. У камері наклав на себе руки, щоб не зрадити нікого.
Через тюрму «пройшли» і тітка пана Вільманна Женев’єва та її чоловік Леон Костецький. Їхній шлях тривав далі до нацистських концтаборів: спочатку разом їх відправлено до Майданека, а згодом поокремо до Равенсбрюку (тут тітка Ґеня втратила дитину та була врятована завдяки операції Червоного Хреста «Білий автобус») та Аушвіцу (тут загинув Леон Костецький)…
Кшиштоф Вільманн (народився 1948 в м. Свідниці Нижньосілезького воєводства) – не фаховий історик. Проте пошук інформації про власну родину, котру буремні події розкидали між кордонами сучасних Польщі та України, відкриття своєї власної історії – унікальної, карколомної, героїчної та трагічної, зробили його поціновувачем пам’яті про минуле.
Пан Вільманн – небайдужий Європеєць, котрий спрямовує свій потенціал та можливості задля відкриття та популяризації маловідомих та водночас знакових постатей історії та культури польсько-українського пограниччя. Він є ініціатором громадських ініціатив вшанування пам’яті в Польщі, Німеччині та Україні. Останній проект за його участю в Україні – захід у м. Рівному (березень 2017), присвячений пам’яті поетеси Зузанни Гінчанки (літературне псевдо Сари Гінсбург).
Одим із найприємніших моментів зустрічі в музеї були виступи віртуозів Лідії Футорської (скрипка, Львів), та Сергія Хоровця (акордеон, Рівне), чиє мистецтво музикування здатне згладжувати гострі кути травматичного досвіду в стінах Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького».
