19 березня у приміщення Національного музею «Тюрма на Лонцького» відбулася лекція наукового співробітника Центру досліджень визвольного руху, аспіранта кафедри давньої історії та архівознавства Львівського університету ім. Івана Франка Ісаюк Олесі на тему «Музей Варшавського повстання: історія однієї події». Нижче – текст лекції.

Музей Варшавського Повстання є своєрідним явищем серед своїх «колег по фаху». Музеїв, які присвячені виключно одній події, людині, споруді, на земній кулі вистачає. Усі вони наповнені матеріальними залишками епохи – речами, одягом, записками, портретами… Але не Музей Варшавського Повстання. Хоча Повстання відбулося 1944 року – 68 років тому, після нього майже не залишилося матеріальних свідчень. Тому Музей став музеєм-розповіддю. І розповідь про Музей починається з розповіді про саме Повстання.

Варшавське повстання вибухнуло 1 серпня 1944 року. Ця дата була остаточно усталена на нараді вночі з 31 липня на 1 серпня після кількох переносів. Одною з основних причин остаточного вибору дати,за спогадами учасників Повстання, був сам факт перебування у місті, насиченому військами противника і в умовах наростаючого безладдя великої кількості озброєної молоді, а також наростаючий гуркіт канонади, яку вважали ознакою наступу Червоної Армії.  Канонада втихла уже на першому тижні повстання, а у Варшаву війська ЧА вступили 27 січня 1944 року — одночасно з визволенням Освенціму і виходом у Східну Пруссію.
Повстання не було одиночним епізодом, а частиною Операції «Буря», яка задумувалася, як серія пов’язаних між собою військових операцій,  метою яких було власними силами взяти контроль над довоєнними територіями Польщі і таким чином шляхом доконаного факту заявити про  Польщу і Армію Крайову як повноправних суб’єктів міжнародних відносин. У безпосередньому майбутньому це мало допомогти Польщі безперешкодно отримати назад землі, якими міжвоєнна Польща володіла до 1 вересня 1939 року.

Стратегічною метою Повстання було звільнення міста, першочерговою тактичною метою – захоплення стратегічних пунктів столиці. АК розпоряджалася 30 тисячами повстанців, яким протистояли 20 тисяч постійного німецького гарнізону. Крім цього, райони Варшави на початку  серпня 1944 року були місцем концентрації німецьких сил для відбиття наступу ЧА. Крім того, повстанським силам сильно бракувало озброєння. В результаті повстанцям вдалося здобути тільки частину міста,єдиним районом,повністю звільненим від німців, було тільки Старе Місто (площа Ринок, Краківське передмістя, Новий Світ),натомість німці утримували мости через Віслу, аеродроми (Окенцє), «німецьку дільницю» в районі Уяздова і алеї Шуха. Повстання відразу переродилося в фактично незалежні ділянки опору. У першій частині Повстання повстанцям вдалося захопити також Головну пошту та електростанцію.

Зв'язок між окремими ділянками опору довелося налагоджувати через «канали» -  так у повстанському повсякденні називали каналізаційні ходи – 5-6 серпня підземні траси зєднали Мокотов і Середмістя. Пізніше, у перших числах вересня ці ж «канали» стали шляхом евакуації командування та вцілілих бійців і цивільного населення зі Старого Міста на Жоліборж. З 10 серпня почалося організоване риття переходів до каналів та організація повноцінної мережі «підземного сполучення».

Тим часом німецькі війська продовжували стискати кільце оточення. Наприкінці першого тижня Повстання сили АК були витіснені з району Мірова, німці опанували лінію  Вольської-Холодної – Саксонського парку. 11 серпня було остаточно здано Волю і «Редуту Вавельську» на Охоті. В обох дільницях ще 6 серпня зявилися так звані бригади Камінського і Дірлевангера. Наслідком їхньої діяльності стало  близько 40 тисяч загиблих серед цивільного населення. 13 серпня було здано ще одну дільницю міста  — Ставки.

Уцілілі оборонці Волі,Охоти та Ставків перебралися у райони Середмістя та Повісля. Старе Місто – район унікальної історичної архітектури – на той час уже було повністю відрізане від світу. Його оборонці мусили витримувати постійні концентричні атаки відразу з кількох боків – з Гданського Вокзалу, Лєшна, руїн гетто, площі Театральної. Наступи супроводжуються артилерійським обстрілом дільниці. Крім того, німці, користаючи з того, що аеродроми залишилися в їхніх руках, розпочали систематичні бомбардування міста. Наслідком була катастрофічна руйнація унікальної архітектури та масова загибель мирного населення.

Тільки на цьому етапі до оточених повстанців прийшла допомога -  союзники розпочали пересилання і скидання зброї та припасів транспортниками «Ліберейтор». Перше скидання відбулося 10 серпня, пізніше — ніч 11-12 серпня, 14-15 серпня, 18 вересня. Тільки невелика частина привезеного досягла призначення – пілотам було складно орієнтуватися в ситуації в місті через дими від пожеж. Небагато допомагала інформація про взаємне розташування сил в місті  — воно змінювалося з кожною годиною. Також союзники просто не могли дозволити собі посилати літаки надто часто, оскільки шлях з Північної Італії (де перебували бази коаліції) до Варшави був надто довгий і небезпечний. Ситуацію міг би врятувати дозвіл радянського Союзу на використання військових летовищ Червоної Армії – але такий дозвіл на користання з аеродромів біля Полтави союзники отримали тільки в середині вересня.

А тим часом німці перехоплювали ініціативу. 16 серпня захоплено монастир сестер Канонічок на площі Театральній. Тривають атаки на Старе Місто, з 17 серпня німці атакували позиції повсталих з боку Муранова, але «аковці» відбили атаку. Але і повстанцям не вдалося прорвати ворожі позиції. Які відділяли їх від товаришів у недалеких лісах Кампіносу. У фіналі запеклих боїв «за кожний будинок» німці поступово здобувають комплекс споруд варшавської Політехніки.  20 серпня повстанцям вдалося здобути споруду Польської Акційної Телефонної спілки (т.зв. ПАСТ),захопивши  в полон 121 німця. Але на загальному фоні розвитку подій це був чисто епізодичний успіх.

Старе Місто було єдиним районом, який повстанцям вдалося повністю опанувати і очистити від німецьких військ. Після розправи з Волею і Охотою німці почали затискати перстень навколо Старого міста.  25 серпня через «канали» змушені були перейти на Жоліборж Головна Команда АК у Варшаві та цивільне керівництво міста. Попри майже безнадійну ситуацію. 27 серпня повстанці «Старувки» спробували прорватися  до Середмістя, але невдало. І тоді у перші дні вересня 1944 року під землю, у «канали» пішли всі, хто ще залишився в живих з оборонців і мешканців Старого Міста. Евакуювалися на Жоліборж.

У вересні епіцентр боїв перемістився на Повісля і Середмістя. 4 вересня знищено електростанцію, а це означало повне знеструмлення всього міста, яке і так вже було позбавлене майже всіх систем життєзабезпечення. Тривали масові бомбардування. Ситуацію повсталих сильно ускладнював той факт, що казарми на стику вулиць Шволежерів, 29 Листопада, Підхорунжих залишалися у руках ворога і блокували можливість зєднання сил з Середмістя та Чернякова.

Повісля стало обєктом атак зразу ж після падіння Старого Міста – крім наступу вздовж набережної Костюшка, 6 вересня німці розгорнули негеральний наступ вздовж трьох паралельних вулиць. Під натиском противника повстанці змушені були залишити Повісля і лінія фронту перемістилася на Новий Світ. З 7 вересня бої велися також на Алеях Єрусалимських. Ворожі атаки тривали – з Краківського передмістя, з площі Малаховського, з Саксонського парку. Повсталі здають Краківське передмістя.

З 10 вересня повстання перейшло у стадію запеклих одиночних боїв за кожну вулицю і  кожний будинок. У руках німців уже було Краківське передмістя, вулиці Св. Яна і Варецька. Тривали бої на Чернякові – німцям було необхідно відрізати повстанців від лівого берега Вісли, де починала підготовку до наступу Червона Армія. Одночасно ворожа авіація бомбардувала Мокотов, Жоліборж та Середмістя – ті райони міста, де все ще тривали бої. 15 вересня повстанці відступили з відтинку між Бєлянами і площею Красінських.  23 вересня впала дільниця оборони на Чернякові і єдиними місцями, де ще тривали активні бої, залишилися Середмістя, Мокотов та Жоліборж. Останній тиждень вересня 1944 року повстанцям довелося витримувати постійні атаки переважаючих сил ворога. Наслідок був передбачуваним – 28 вересня капітулював Мокотов, за ним – Середмістя. З 1 жовтня 1944 року почалася евакуація решток цивільного населення – воно поступово покидало Варшаву ще з 8 вересня – та вцілілих оборонців. 3 жовтня Повстання капітулювало остаточно.  Наступні 4 місяці спеціальні групи систематично нищили те, що залишилося від міста. Відділи Червоної Армії 27 січня 1945 року вступили на руїни і згарища. Реконструкція центру Варшави тривала майже до 80-х років.

У 2002 році перед громадою Варшави стояло завдання розповісти про подію, від якої майже не залишилося матеріальних залишків – тільки документи і свідчення. Сам Музей – порівняно невелика триповерхова споруда. Попри назву, з експозиції можна довідатися не тільки про Повстання, а й про період окупації та суміжні події. І для того, щоб розповісти про все це, автори музею задіяли усі доступні їм технічні прийоми і ресурси.

Експозиція розташована на трьох поверхах. Перший поверх присвячений тематиці окупації, другий і третій – власне Повстанню та подіям, суміжними з повстанням. Хоча Варшава була знищена дотла, деякі речі все ж  пережили останні місяці 1944 року і стали  небагатьма автентичними експонатами музею. Усі вони розташовані на третьому поверсі.

Хоч експозиція розділена на тематичні блоки, її творці не дотримувалися строгого хронологічного порядку.  Зрештою, хронологічна композиція вимагала б автентичних експонатів, яких часто просто нізвідки взяти, а побудова експозиції навколо кількох тем дає можливість не тільки розповісти, «як це було», а й передати відвідувачам атмосферу епохи. І ця «атмосфера»,  а також максимально можлива кількість інформації про Повстання завдяки продуманому застосуванню технічних засобів потрапляє до відвідувачів через образи,звуки, доторки.

Найпоширенішим прийомом є інсталяції «під війну» з сучасних матеріалів. На першому поверсі відвідувач проходить  «вулицею окупованої Варшави» – насправді це коридор, чиї стіни оформлені як зовнішні стіни будинків – приглушені кольори, оголошення на стінах… Ця вулиця виводить просто до «бункера» — невисокої бетонної споруди з  щілинами для стрільби, з яких стирчать біло-червоні стяги. Підлога навколо «бункера» виглядає, як бруківка будь-якої з вулиць довоєнної Варшави.

Деякі відділення експозиції мають вигляд радше уривків з минулого, які якимсь чином опинилися у сучасності. Одна з кімнат обставлена під підпільну радіостанцію, в іншому приміщенні можна побачити, як працювали підпільні друкарні. Для підсилення ефекту роль друкаря виконує працівник Музею, який постійно друкує копії відозв повстанців.

Вершиною роботи інсталяторів є величезний макет транспортного «Ліберейтора»  — його вигляд аналогічний до тих літаків, які свого часу проривалися з допомогою  обложеній Варшаві. Доповненням до муляжу літака  є  копії контейнерів з озброєнням, їжею та медикаментами.

Втім, усі інсталяції і експонати самі по собі німі – щоб повністю зрозуміти, про що йдеться, потрібна розповідь.  Для того,щоб розповісти про Повстання, музейники використали можливості техніки. На самому початку музею відвідувачів зустрічають імітовані телефонні будки. Якщо підійти до такої будки і прикласти до вуха трубку, можна почути розповідь учасника чи свідка Повстання. Поруч – постійно діючий екран, з якого спеціальний кур’єр Армії Крайової Ян Новак  — Єзьоранський розповідає про пережите ним у роки підпілля та Повстання.  На першому поверсі знаходиться гігантська стела, на якій вирізьблено дати усіх днів Повстання. На рівні людського зросту ця стіна вкрита невеличкими дірочками. Якщо зазирнути в таку дірочку, то можна побачити уривки кінохроніки боїв на вулицях Варшави. Якщо прикласти вухо – почуєш звичну для бою сукупність звуків – постріли, черги з автоматів, крики людей, звуки стін, що обвалюються зливаються в одну гаму звуків війни.

Для того,щоб ознайомити відвідувача з відображенням Повстання у сучасних йому документах та  публікаціях преси, автори музею замість звичних у таких випадках стендів і  цитат з документів епохи по всьому музею розмістили інтерактивні екрани,  за допомогою яких можна прочитати зі скановані документи – накази командування повстанців, командування Вермахту, оперативні звіти, публікації у пресі, виступи і заяви на тему Повстання керівників союзних Польщі держав, побачити схеми розташувань військ та наступу Червоної  Армії. В аналогічних екранах можна побачити фото  — не тільки з Повстання, а й з періоду окупації. Традиційний «стендовий» варіант ознайомлення з документами майже не застосовується – мало не єдиними прикладами такого підходу є стенд, присвячений операції «Буря» та частина експозиції, присвячена створенню комуністичного уряду Польщі в Любліні. Остання обмежена паперовими копіями документів «люблінської Польщі», карикатурами на політику Радянського Союзу щодо Польщі та репресій щодо легалізованих солдатів Армії Крайової у комуністичній Польщі.

У Музеї діє невеличкий кінотеатр, де безперервно демонструється кінохроніка Повстання. Назва кінотеатру підібрана символічно – «Палладіум». В середині серпня 1944 року в кінотеатрі «Палладіум», який  все ще функціонував, було вперше показано змонтовану самими повстанцями першу хроніку Повстання. Крім «великої» хроніки, на другому і третьому поверхах Музею розташовані вмонтовані в стіну екрани, де можна переглянути уривки як з автентичної хроніки, так і з фільмів, присвячених тематиці Варшавського повстання, як. Наприклад, ранній фільм Анджея Вайди «Канал».

Хронологія  — завжди не найцікавіша справа. Автори експозиції зробили з хронології своєрідний орієнтир, розташувавши по цілому музею невеличкі «картки з календаря». Невеличкі аркушики паперу, оформлені як картки звичайного відривного календаря, відображають кожен день Повстання по черзі.  Кожен бажаючий може взяти собі таку картку «на пам'ять»   — і заодно зорієнтуватися в експозиції, оскільки у випадку з «календариком» хронологія і тривалість екскурсії співвіднесені чітко – аркушик з 1 серпня знаходиться на початку, аркушик з 3 жовтня  — наприкінці експозиції.

Подібний прийом застосовано у випадку ще одного не найцікавішого жанру  — біографій учасників подій. Кожен портрет командира Армії Крайової, генерала Вермахту чи когось,чиї дії вплинули на загальний перебіг подій, супроводжується невеликою шухлядкою. Ця шухлядка приховує виклад біографії паралельно англійською та польською мовами.

Як уже згадувалося раніше, Повстання практично не залишило по собі матеріальних залишків. Те,що все ж таки пережило осінь 1944 року, зосереджено на третьому поверсі Музею. Щоб потрапити на цей поверх, слід пройти через імітацію «каналів» — каналізаційних ходів – іншого шляху немає. Творці інсталяції відтворили не тільки самі стіни, а й написи на них: «Увага, німці!», «Вулиця …». За допомогою цих написів зв’язкові та відступаючі свого часу орієнтувалися у ситуації «нагорі». Сам перехід таким чином набуває символічного значення – тільки пройшовши подібний шлях до шляху тих. хто боровся, можна побачити ті речі, яких доторкалися їхні руки.  Серед уцілілих артефактів — домашнє начиння, винесене з Варшави під час евакуації, плакати, автентичний кулемет «цекаем», вірніше, його скелет, колекція пов’язок, пістолет «віс» та інше.

Попри назагал «розповідний» характер музею, у ньому є місця – меморіали. На другому поверсі розташований меморіал в честь загиблих цивільних мешканців Варшави. Меморіал – це прямокутник стін, розділених чотирма проходами. З внутрішньої сторони усі стіни всіяні фото загиблих мешканців Варшави. На підлозі – символічні могили засипаних, спалених, задушених димом. У подвір’ї Музею знаходиться велика стела зі списком імен учасників Повстання.

Музей Повстання Варшавського є прикладом того, що можна відтворити навіть те, що втрачене безслідно. І, хоча свого часу повстанці програли, саме існування такого музею у відбудованій Варшаві є свідченням їхньої моральної перемоги. Перемоги духу.  Духу, який прагнув «бути вільним і завдячувати свободою собі».

Автор — Ісаюк Олеся