Спецархіви підтверджують приголомшливі цифри. Нещодавно Україна тихо відзначила День пам’яті жертв політичних репресій. Цей щорічний національний пам’ятний день у державі запровадили 2007 року. Скільки ж життів було загублено в різні періоди репресій радянського режиму в Україні?

Про це ми запитали Ігоря Дерев’яного, наукового співробітника меморіального музею «Тюрма на Лонцького».

— Чи володіють нині науковці цією страшною статистикою?

— Так, нам ці дані вже значною мірою доступні. Завдяки «привідкриттю» спецархівів  маємо нині чимало серйозних досліджень, академічних праць українських та закордонних фахівців, котрі дають нам ці цифри.

— Коли радянський режим розпочав репресії проти українців?

— З війнами 1917 – 1918 років, котрі Радянська Росія тоді розпочала проти Української Народної Республіки. Укладачі карти «Репресії проти українців в СРСР» подають цифру 30 тисяч тогочасних жертв серед військових, інтелігенції та духовенства.

— А чому потім кількість жертв стала незіставно більшою?

— Новий період репресій – його називають «сталінським» – це найтрагічніший період української історії ХХ століття. «Розкуркулювальні» депортації відібрали в України близько 1 мільйона населення – про це свідчать відкриті нещодавно для вивчення архіви СБУ. Цей етап ламання хребта селянству, що почався 1927 року, ще й закінчився штучним голодом 1932 – 1933 років. Демографічні втрати самого лише Голодомору – тобто вбиті та ненароджені – становлять, за різними оцінками, від 7 до 10 мільйонів осіб.

— Навіщо режимові після тих страшних «жнив» знадобився ще й Великий терор 1937 – 1938 років?

— Великий терор 1937 – 1938 років – це знищення політичної еліти, партійні чистки, остаточна «зачистка» України від Української Автокефальної Православної Церкви та від Католицької Церкви на Правобережжі. Зокрема, в період великого терору було заарештовано (кого вислано, а кого розстріляно) 2562 священики-українці з УАПЦ і Римо-Католицької Церкви.

В роки Великого терору на території України заарештували 265 669 осіб – рідкісний випадок, коли за документами нині можна встановити точну цифру. З них кримінальні справи було порушено проти 198 918. Із цих майже двохсот тисяч 62% було розстріляно. В уже давно околгоспненій країні під час «куркульських» операцій тоді заарештували 111 тисяч українців, 64 тисячі з них розстріляли, решту відправили в концтабори. Серед потерпілих від Великого терору на нашій землі було 53% українців.

— А що накоїла радянська влада у Західній Україні після «визволення» її від поляків?

— З 1939 по 1941 роки із Західної України було депортовано близько 900 тисяч населення! За оцінками науковців, українців серед цих людей було приблизно півмільйона, 300 – 400 тисяч – поляки і найменша частка – євреї. Щодо арештів, то за політичними статтями заарештували і засудили понад 50 тисяч жителів «нових» територій – 23 тисячі українців, 21 тисячу поляків і понад 10 тисяч євреїв. Із 1944 року масові репресії продовжилися головно в Західній Україні, які до 1953-го охопили, по суті, півмільйона населення. З них 150 тисяч загинули – це переважно вояки Української Повстанської Армії, підпільники ОУН та люди, котрі допомагали збройному руху опору. Ще приблизно 130 тисяч осіб із цієї категорії було заарештовано й вислано в концтабори.

Близько 200 тисяч висланих у табори або на поселення «у віддалені райони СРСР» були цивільними – сім’ями борців, не задіяними у підтримці УПА селянами, надто «зараженими», на думку влади, націоналізмом, і просто випадковими людьми. Найвідомішою акцією в цьому сенсі стала операція «Захід» у жовтні 1947-го, коли за одну добу із Західної України вивезли в концтабори 75 тисяч осіб. Нагадаємо, того ж року поляки на Закерзонні провели щодо цивільних українців ідентичну за метою і подібну за «технологією» депортацій ну акцію «Вісла».

— Як змінилася ситуація після смерті Сталіна?

— Дисидентський рух не був і приблизно таким масовим, як повстанський, це був рух інтелектуального, ідеологічного спротиву інтелігенції. Арешти дисидентів мали кілька хвиль – середина 60-х років (зокрема, 1965-й), 1972 рік, але за кількістю репресованих період правління Брежнєва і наступних генсеків виглядає «найм'якшим».

 

Інтерв'ю взяв Андрій ГАНУС

Інтерв'ю дав Ігор Дерев'яний