Польський та український народи повинні визнати свої гріхи та взаємно пробачити один одного. Про це йдеться у зверненні Синоду єпископів Києво-Галицького Верховного архієпископства Української греко-католицької церкви з приводу 70-х роковин Волинської трагедії.
«Християнська оцінка Волинської трагедії, а також кривд у стосунках українців і поляків, що їй передували чи нею були зумовлені, — вимагає від нас їх однозначного засудження. З християнської точки зору, осудливими були як політика, спрямована на позбавлення права на самовизначення українців на своїй землі, так і збройне насилля супроти польського населення на Волині», — йдеться у зверненні.
Глава УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук) зазначив, що Синод єпископів УГКЦ звернув особливу увагу на ці події, щоб «просити у Бога дару зцілення від тих ран, а з іншого боку не дати можливості для політиків маніпулювати цим болем, який у собі носять наших два народи». На його думку, завдані тим конфліктом рани болять до сьогодні як українців, так і поляків, і найкращий спосіб їх загоїти й вшанувати жертв цього конфлікту з обох боків — правда про ці події.
«Ця правда ще потребує часу, щоб її відкрити. І це є завданням для українських та польських істориків, щоб побачити весь комплекс причин, наслідків та подій. Ми не хочемо входити в історичну полеміку чи виступати зі звинуваченням когось. Наше завдання — дати християнську оцінку тим фактам, щоб ми могли загоїти наші рани, оздоровити пам’ять взаємним прощенням», — наголосив Блаженніший Святослав.
Синод єпископів УГКЦ висловив бажання продовжувати справу примирення двох братніх народів — польського й українського — задля взаємного прощення в ім’я справедливості.
«Ми кажемо, що хочемо будувати відносини між українським і польським народом у дусі взаємного примирення та прощення, щоб наше минуле не отруювало нашого майбутнього. Адже ми є два братніх народи, сини одної Католицької Церкви. І ми разом повинні визнати наші гріхи. Ми разом маємо перепросити один одного, обійнятися і будувати спільне європейське майбутнє», — наголосив Предстоятель УГКЦ.
Як відомо, цього року на політичному рівні в Польщі широко обговорюється тема польсько-українського конфлікту часів Другої світової війни і після неї, зокрема у зв’язку із 70-ми роковинами трагічних подій на Волині. Нагадаємо, що у 1942—1947 роках точилася Друга польсько-українська війна, яка розгорнулася в рамках Другої світової війни. Війна йшла за українські території, які до 1939 року входили до складу Польщі (Холмщину, Волинь, Галичину), на яких українці хотіли створити власну державу, а поляки бажали відновлення довоєнних кордонів. Проте питання кордонів вирішилося після Другої світової без участі українців і поляків, після чого комуністична влада Радянського Союзу та Польщі насильно змінила етнічну конфігурацію західноукраїнських та східнопольських територій.
ЗВЕРНЕННЯ
Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства
Української Греко-Католицької Церкви
до вірних та всіх людей доброї волі
з приводу 70-х роковин Волинської трагедії
Всечесному духовенству, преподобному монашеству,
мирянам Української Греко-Католицької Церкви та всім людям доброї волі
Дорогі в Христі!
Стоячи на порозі відзначення 70-х роковин українсько-польського конфлікту на Волині, ми, єпископи Української Греко-Католицької Церкви, прагнемо сьогоднішнім Зверненням висловити нашу позицію щодо цих трагічних подій. Цього вимагає від нас не лише прагнення вшанувати невинні жертви та солідаризуватися в скорботі з їхніми родинами, а й тривога за те, що політично зумовлене маніпулювання обставинами цієї трагедії і затята непримиренність людських сердець поодиноких осіб або груп можуть лише роздмухати пригаслий вогонь міжнаціональної ворожнечі.
Історикам ще належить багато попрацювати, щоб з’ясувати всі обставини й жахливі деталі перебігу українсько-польського протистояння та кровопролиття, їх гіркі наслідки, а також встановити імена тих, що постраждали. Одне є безсумнівним: перед Господом не має жодного виправдання навіть одне невинно знищене життя і навіть найменша заподіяна кривда.
Братовбивство 1942–1943 років на Волині потребує насамперед християнської оцінки, бо тільки вона може дати відповіді на моральні дилеми, якими супроводжувався цей конфлікт, і оздоровити пам’ять. Бог створив нас різними, отож польський та український народи неминуче матимуть відмінну колективну пам’ять про ці події. Вони різнитимуться в оцінці історичного контексту, в яких ці події відбувалися, і надаватимуть їм різні назви.
Однак, попри свою відмінність, ми всі наділені однаковим статусом дітей Божих. Господь залишив нам однакові заповіді й однаково зобов’язав нас їх дотримуватися. Тому перед лицем Господа з Його категоричною вимогою «Не убий!» ми не можемо не поєднатися в однаковому християнському оцінюванні нашого минулого. Перед лицем Утіленої Любові ми не можемо не стояти з гірким почуттям провини і каяття, бо взаємній ворожнечі аж до пролиття братньої крові немає виправдання.
Християнська оцінка Волинської трагедії, а також кривд у стосунках українців і поляків, що їй передували чи нею були зумовлені, – вимагає від нас їх однозначного засудження. З християнської точки зору, осудливими були як політика, спрямована на позбавлення права на самовизначення українців на своїй землі, так і збройне насилля супроти польського населення на Волині.
Наш моральний обов’язок перед Богом усвідомити, що політичні й ідеологічні рації стану, які видавались їхнім послідовникам такими переконливими, урешті-решт обернулися вбивством невинних людей і взаємною помстою. Те, що виглядало для когось справедливим і начебто освяченим Богом, виявилося жахливим потоптанням Його заповідей і великим затемненням людського духу.
Стоячи перед лицем Господа нашого Ісуса Христа, який є втіленою і об’явленою людині Правдою, та з прикрістю констатуючи наше невміння втілити в житті науку, що випливає зі святого Хрещення, віддаємо особливу шану й належну пам’ять тим непоодиноким героям, як з боку українського, так і з боку польського народів, котрі, ризикуючи власним життям, рятували ближніх від загибелі чи в інший спосіб виступали на їхній захист у ці буремні часи.
Ми усвідомлюємо, що над минулим ми не владні. Тому нашою метою є не тільки поглянути на трагічне минуле християнським поглядом, віддаючи його в руки Божого милосердя та прохаючи Всевишнього про зцілення історичних ран на тілі наших народів. Нам іще більше залежить на тому, щоб оберегти наше сьогодення і майбутнє, за яке несемо безпосередню відповідальність. Завданням нашої Церкви є забезпечити, щоб, будуючи нинішні відносини між сусідніми народами та відправляючись у паломництво до спільного майбутнього, наші народи брали зі собою лише правильне духовне спорядження і неспотворені Христові заповіді.
Бажаємо продовжувати справу примирення двох братніх народів — польського й українського — задля взаємного прощення в ім’я справедливості. Цю справу започаткували 22 травня 1945 року в Колегії святого Йосафата в Римі Примас Польщі Авґуст кардинал Ґльонд та український єпископ Іван Бучко. Особливою віхою в цьому святому ділі було літургійне затвердження Акту взаємного прощення і поєднання, яке відбулося 19 червня 2005 року Божого у Варшаві та 26 червня 2005 року Божого у Львові.
Ми підтримуємо заклик Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій, вміщений у її Декларації «Знання минулого – шлях до майбутнього» від 3 жовтня 2012 року Божого. Слід протистояти релігійним і міжнаціональним конфліктам. І ми повинні це робити як свідченням про добрі приклади співпраці, взаємоповаги, порозуміння і підтримки між представниками різних націй та релігій, так і вивченням, осмисленням та поширенням правди про минуле.
Молимося за вічний упокій і Царство Небесне всіх невинно убієнних, що полягли в братовбивчій війні 1943 року на Волині й на інших українських і польських землях. Хай утішаються вони вічним життям та блаженством, стоячи серед праведників по Господній правиці!
Хай запанує мир і Божа благодать у душах членів їхніх родин, щоб війна, яка давно вже вигасла на волинських теренах, не тривала в людських серцях!
Просимо Бога зробити нас спадкоємцями духовного подвигу милосердних людинолюбців та оберегти нас від спокус, що схиляють людину посягнути на Божий закон.
Хай допоможе Господь польському та українському народам утвердитися в мирі й добросусідстві та ділитися своїми духовними скарбами на славу Божу!
Від імені Синоду Єпископів Києво-Галицького
Верховного Архиєпископства УГКЦ
+ СВЯТОСЛАВ
Верховний Архиєпископ Києво-Галицький
Української Греко-Католицької Церкви
Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
11 березня 2013 року Божого
Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Звернення після кожної Божественної Літургії в Сиропустну неділю, 17 березня цього року.
