Пленерна екскурсія «Львів дисидентський», зустріч із радянським політв’язнем Зоряном Попадюком — співтабірником поета Василя Стуса, а також екскурсія  колишнім спецізолятором КДБ та кілька відео- й кіно презентацій, — таким був внесок музею до програми  VI Всеукраїнської учнівської науково-практичної конференції «Народе мій, до тебе я ще верну», що зібрала у Львові молодих дослідників з різних регіонів України.

Національний музей-меморіал «Тюрма на Лонцького» у співпраці із Навчально-методичним центром професійно-технічної освіти у Львівськоій області та ДНЗ «Ставропігійське вище професійне училище м.Львова»  виступив співорганізатором VI Всеукраїнської науково-практичної конференції  «Народе мій, до тебе я ще верну», приуроченої до 80-річчя Героя України Василя Стуса.

В урочистому відкритті конференції із промовою до учасників виступила співробітниця музею Вікторія Садова, вона ж знайомила гостей із музейною експозицією, унікальним фондовим експонатом – самвидавною збіркою Василя Стуса «Зимові дерева» з присвятою подружжю Калинців, а також модерувала кінопрограму та зустріч із дисидентом Зоряном Попадюком.

У зверненні до молодіжної аудиторії Зорян Попадюк розповів, що до кола львівських приятелів Стуса належала його мама Любомира Попадюк, а він сам опинився поруч із поетом у мордовських та уральських «зонах», куди 19-річним юнаком потрапив за вироком суду із звинуваченням в антирадянській пропаганді за поширення листівок із протестом проти заборони відзначення Шевченківських днів.

«Саме табори дали мені змогу погрітися в променях визначних особистостей. Це стосується, зокрема й Василя Стуса – людини несхитної в своїх переконаннях», — сказав Зорян Попадюк.

За словами Зоряна Попадюка: «Стус в ув’язненні перекладав твори Рільке, і я, непогано знаючи тоді німецьку, деякі слова йому пояснював. А ще робив те, що й інші політкаторжани: коли виходив на звільнення, запам’ятав і виніс на волю, щоб передати до публікації на Заході кілька його поезій, серед них був і вірш, присвячений репресованому поету «розстріляного українського Відродження» Миколі Зерову. Можу й досі зацитувати його напам’ть:

Колеса глухо стукотять,
мов хвиля об паром,
стрiчай, товаришу Хароне,
з лихом i з добром.
Колеса б’ють, колеса б’ють,
кудись торують путь,
уже й додому не вернуть,
додому — не вернуть.
Колеса глухо стукотять,
колеса стукотять
в христа, в вождя, в усiх божат
i в мать i в перемать.
Москва, гора Ведмежа, Кем
i Попiв-острiв — шлях
за ґратами, за вартами,
розбухлий на сльозах.
I знову Вятка, Котлас, Усть —
Вим. Далi — до Чиб’ю.
рад-соц-концтаборiв союз,
котрий господь забув.
Диявол теж забув. Тепер
тут править iнший бог:
марксист, расист i людожер
один — за трьох.
Москва — Чиб’ю, Москва — Чиб’ю,
печорский концентрак
споруджує нову добу
на кровi i кiстках».

Історико-мистецька екскурсія «Львів дисидентський», яку провела наукова співробітниця музею Ірина Єзерська, окреслила студентам коло місць та осіб, пов’язаних із правозахисним рухом українських «шістдесятників», із якими підтримував творчі та дружні зв’язки Василь Стус. Це було знайомство зі містом та його пам’ятками «очима» Стуса, котрий брав участь у спільному із львів’янами колядуванні напередодні масових політичних арештів у січні 1972 року.

Вікторія Садова