16 — 18 березня 2017 року у Відні відбулася конференція на тему: “Збройний спротив у Східній та Центральній Європі 1940 — 1950х рр.”. Конференція була організована  спільно Австрійською Академією наук та Інститутом Карла фон Фогельсанга. У роботі конференції взяли участь науковці майже з усіх країн, у яких свого часу мав місце опір радянському тоталітаризму. Були присутні  дослідники з України, Білорусі, країн Балтії, Румунії, Болгарії, Сербії, Хорватії, Чехії, Словаччини, Угорщини. Тематичкою виступів були особливості організації руху опору комуністичній диктатурі у різних країнах, дослідницькі програми, спрямовані на збір та осмислення джерел до дослідження проблематики.

У роботі конференкції взяла участь наукова співробітниця Національного музею “Тюрма на Лонцького”, доктор гуманістичних наук Олеся Ісаюк.Темою її доповіді було формування способу співжиття Червоної армії та Української повстанської армії. Основним засновком дослідниці є положення, що УПА, як партизанська армія програвала у відкритому зіткненні значно чисельнішій та краще озброєній Червоній армії, а Червона армія, попри перевагу, була неефективна проти партизанської тактики. Крім того, Червона армія посідала особливе місце у політичних рохрахунках керівництва підпілля — враховуючи велику кількість солдатів-українців, значна частина яких мала підстави бути нелояльними до радянської влади, керівники підпілля розраховували підняти повстання серед червоноармійців. Основними факторами, які формували реальну картину взаємних контактів повстанців і червоноармійців, були військова необхідність, тактична ситуація, фактор пропаганди, а на рівні окремих людей — часто звичайне бажання  вижити. На думку дослідниці, у результаті сформувався нестандартний, як на очікувану ситуацію гострого протистояння, симбіоз, коли УПА та Червона армія намагалися підтримувати щось на кшталт озброєного нейтралітету, виходячи передусім з військово-тактичних міркувань, а на персональному рівні багато вирішували особисті симпатії, антипатії та особливості конкретної ситуації.