До 26 березня у Національному музеї-меморіалі «Тюрма на Лонцького» у Львові демонструватимуть міжнародну фотовиставку «Війна за мир», підготовлену у співдружності громадських організацій «Сокіл» та «Карпатська Січ».
Експозицію, що розповідає про героїчну буденність захисників територіальної цілісності України від посягань сепаратистських агресорів та російських окупантів, склали понад 60 кольорових світлин різного формату та слайд-шоу із відеотеки «Карпатської Січі».
У кадрах з низького ракурсу (бо ж відзнято безпосередньо з передових бойових позицій українських військових, як от із «Мурашника» біля Донецького аеропорту) руїни споруд та заміновані поля довкруж. Спустошені села. Понівечені житлові будинки, школи, церкви. Пробиті кулями вітрові шиби автівок і переговорні рації. Квіти, що проростають з-поміж снарядів. Із світлин на відвідувачів виставки дивляться захисники України – «кіборги» Донецького аеропорту. Хтось із них вже в далеких засвітах. Ось бійці у задумі. Ось кобзар, як і в давнину, співає звитяжним козакам, а ось – піаніст у балаклаві за фортепіано. Ось бліндажні сюжети: імпровізовані штаби, дозвілля із шахами, книжками, листами, святкуваннями уродин, вінчанням… Бійці під час вишколів, зміні варти, після боїв… Спілкування із дітьми й волонтерами, цуценятами, природою… А ось – добровольці з ложками у відповідь на ворожу пропаганду, за облудним обмовлянням якої, націоналісти начебто ложками виймають очі. Отож сфотографувалися з ложками, – нехай по ворогу б’є його ж дезінформація, наганяючи страх. Нехай бояться, й на нашу землю не лізуть.
Цю виставку волонтери вже показали у приміщені Хустської міської картинної галереї, у Центрі словацької культури Ужгорода та Центрі української культури в Пряшеві (Словаччина), а також завдяки сприянню консульських структур України в Іспанії банерний варіант експозиції демонстрували й на Піренейському півострові. Іншу серію банерів активісти лаштуються виставити незабаром у Празі.
До Львова виставка «Війна за мир» прибула завдяки партнерським стосункам громадських приймалень Української гельсінської спілки з прав людини в Ужгороді та Львові.
Відкриваючи експозицію у Національному-музеї меморіалі «Тюрма на Лонцького» координаторка програм правової освіти Центру правових і політичних досліджень «СІМ» Ніна Хома зазначила: «Приємно, що УГС відкриває свої нові громадські приймальні у різних містах України, зокрема і в Ужгороді. Приємно також відзначити послідовність і скоординованість роботи цих приймалень. Це вже не перша акція, зокрема й фотоекспозиція, нашого Центру в цих музейних стінах. «СІМ» постійно організовує правозахисні заходи на допомогу учасникам АТО та їхнім сім’ям. Війна на сході України змушує не забувати, у який час живемо, тому намагаємося влаштовувати зустрічі із медиками, волонтерами, учасниками АТО, щоб знати, чим треба і можна допомогти. Така фотоекспозиція, яка розповідає про війну на Сході, зараз у Львові не єдина, але ця – унікальна, бо створена самими учасниками подій», – наголосила правозахисниця.
Координатор УГС в Ужгороді та голова ГО «Закарпатська громада» Борис Кондратюк, який брав безпосередню участь у створенні виставки, сказав: «Хочемо показати громаді Львівщини і численним відвідувачам музею зі всієї України виставку «Віна за мир» як своєрідний месидж про порушення Російською Федерацією норм міжнародного гуманітарного права. Це не що інше як наступ на права етнічних українців. Про це, на жаль, мало відомо у світі. Люди за кордоном не завжди розуміють що відбувається, тим паче, коли перебувають під впливом проплаченої інформації. Наприклад у хроніці виставки можна прочитати такі відгуки із Словаччини, як «Слава Новоросії!», — ми їх не закреслюємо, бо це нам пояснює, як відбувається маніпуляція свідомістю людей, яким нав’язують, що це, мовляв, внутрішній конфлікт, а не чужоземна агресія. Тому нашою головною метою було подати об’єктивну інформацію про події на Сході України. Представлені на виставці фотороботи зображують українських добровольців, зокрема бійців окремої зведеної штурмової роти «Карпатська Січ», у складі 93-ої механізованої бригади Збройних сил України. Що воюють там не тільки закарпатці, можете переконатися з фотографії Зохана із Тель-Авіва. Цей ізраїльтянин спеціально приїхав захищати Україну, і скрізь де може, каже, що Держава Ізраїль підтримує Україну» .
Як пояснив Борис Кондратюк, хронологічно світлини виставки охоплюють період від початку діяльності військових – до сьогоднішніх днів. «Унікальність цієї виставки у тому, що її авторами є не фотокори, а самі учасники бойових дій, а там, де автор світлин не вказаний, ми зазначаємо «Відеотека КС». Річ про те, що професійні фотографи також знимкували нас і залишали свої фото на штабному комп’ютері, однак чиї саме ці фото нам не відомо. 19 квітня покажемо цю колекцію на міжнародному фестивалі в Кошице, доповнивши експозицію моніторинговим звітом про закатованих та полонених, візьмемо і учасників виставки, і сфотографованих героїв, щоб пояснити українцям Словаччини і самим словакам, які саме порушення норм міжнародного права і прав людини мають місце на окупованих територіях. А на показі в Празі хочемо засоціюватися із виставками «Радянська окупація Чехословаччини» та «Майдан очима іноземців», — поділився планами на майбутнє Борис Кондратюк.
Оглядаючи виставку «Війна за мир» генеральний директор Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» Руслан Забілий побажав їх успіхів у мандрах і звернув увагу на те, що експозицію демонструють у відповідному місці: «Музей – не тільки простір для висвітлення головної тематики наших досліджень про репресії окупаційних режимів, а й комунікативний майданчик для сучасної спільноти. Виставка у цих стінах нагадує нам про те, що людина втрачає, відстоюючи свободу. Часто це життя, — і в цьому особлива потворність війни. Ці фотографії – важливий документ початкового періоду війни. Не секрет, що Збройні сили України не були боєздатними й готовими дати відсіч агресорам. Перший удар тримали добровольці й волонтери. Добровольці – вмотивовані, добре знають, що відбувається. Якщо в армії 20 відсотків і більше добровольців, то така армія може успішно виконувати своє завдання. Хоч це звичайні вояки, але саме на них тримається хребет війська. Прикро, що держава перед ними у боргу, адже мала би більше цікавитися їхніми проблемами. На жаль, такого розуміння нема…» — підсумував історик.
Думки Руслана Забілого щодо нерозуміння з боку держави місії добровольців підтвердив і боєць ОДЧ «Карпатська Січ», голова Львівського обласного осередку ВГО «Сокіл» Богдан Федун – «Бард» : «Держава не просто не розуміє добровольців, а й вдається до репресій. Так наш побратим, який є на численних знимках цієї фотовиставки, доброволець «Бізон» вже 2 місяці перебуває в Миколаївському СІЗО. Йому не висувають звинувачень, але й не випускають на свободу…»
За словами Богдана Федуна, заснований закарпатцями батальйон отримав свою назву за традицією добровільних військових структур на Закарпатті, що тягнеться ще з міжвоєнного періоду (1919—1939 рр.). Найвідоміша з них сформувалася 1938 р. з учасників Української Національної Оборони – напівмілітарної організації закарпатської молоді та інших скаутських організації, отримавши назву «Карпатська Січ». Сучасна скаутська організація «Сокіл» вклала значні зусилля у створення вже сьогоднішньої «Карпатської Січі». Це перші добровольці, які увійшли до Збройних сил України окремим формуванням, у складі є бійці зі всієї України. Зараз вони тримають ділянку в районі Донецького аеропорту.
Як повідомив Богдан Федун, у «Карпатській Січі» є чимало хлопців із Львівщини, зокрема й голова ВГО «Сокіл», заступник командира ОЗШР «Карпатська Січ» 93 ОМБр Юрій Черкашин – «Чорнота». «Шкода, що цей молодший сержант ЗСУ, поранений в листопаді 2015 біля Донецького аеропорту, зараз перебуває на лікуванні у Львові, не зміг прибути на відкриття виставки, бо на цей день у нього призначено МРТ. Але ви можете бачити його зображеним на фотографіях Алли Федорченко, що є у цій експозиції».
«Як і безліч інших добровольців я опинився на війні, не маючи попереднього військового досвіду. Поїхав оформлятися до ЗСУ, бо був готовий умерти за державу, але в Нововолинську мені відмовили, сказавши, що нема місць. Однак, буквально за 2 дні я був уже в Пісках з добровольцями. Згаданий вже «Бізон» також набув свій досвід і знання за два тижні серед «кіборгів» Донецького аеропорту. А за 4 місяці такі хлопці вже ставали інструкторами поповнення штурмових рот. Націоналісти – справді досвідчені кадри. Коли добровольців батальйону ОУН і «Правого Сектора» вивели з Пісків, армійці запанікували, адже були об’єкти, які треба захищати, а командування ЗСУ не давало наказів. Ясно, що такому керівництву, добровольці, які тримали першу лінію оборони, будуть заважати», – розповів про нерозуміння офіціозу друг «Бард».
Провівши вернісажну екскурсію виставкою «Мир за Війну», Богдан Федун зауважив: «На фото бачимо, як було на початку, бачимо ще цілі будинки. А з жовтня їх зрівняли з землею, від лютого 2015 року і донині там безперервні бої. Вогонь постійно. Бойові побратими потерпають від перемерзань узимку, а влітку – від спеки й браку води. На позиції перед аеропортом заступаємо на тиждень, і це значить, що упродовж тижня бійців щоденно засипає землею від вибухів. Помитися ніде, починаються шкірні захворювання, висип. Літо в полі страшне: у бліндажі не сховаєшся, а температура постійно 35 градусів за Цельцієм. Коли спадає вечір, настає, незважаючи на докучання комарів, радість прохолоди».
«Можете переконатися із фото: дівчат у «Карпатській Січі» також чимало, – близько 3-5%. Вони не тільки допомагають у канцелярії чи готують їжу, а й стоять на позиціях у Пісках і аеропорту, як журналістка Валерія, яка одружилася із «Бізоном» на фронті. Є й снайперки та розвідниці, але вони не відкриті, як скажімо заступниця командира «Калина», а засекречені. Взагалі «Карпатська Січ» спершу формувалася як волонтерська організація, постачали допомогу, але за кілька приїздів зібрали однодумців на фронт, домовившись із батальйоном «Дніпро-1» про вишкіл», – згадав Богдан Федун.
Відзначаючи співпрацю різних добровольчих формувань, Богдан Федун зауважив, що існують проблеми інтеграції добровольців в ЗСУ: «Армія прагне, щоб на 60-70% мобілізованих було 30% добровольців. А ми б хотіли інтегруватися тим самим складом, щоб нас не розформовували, не розкидували. Не можна ставити керувати добровольцями офіцера, який від них не вищий, не розумніший, не моральніший. Я б також не погодився на начальство іншого, тоді як своєму командиру довіряю цілковито. Хочеться в цьому плані розуміння і злагодженості дій. 2 дні тому нас перегруповували для створення батальйону. Але нам важливо бути в Пісках і Донецькому аеропорту. Ми не хочемо в другу лінію. Наше місце – на передовій, ми знаємо, за що воюємо: за Україну і рідну землю. А призовники часто такої мотивації не мають, натомість мають проблеми з алкоголем, – загалом це одна з найбільших проблем СЗУ. Примусово мобілізовані сподіваються алкоголем вирішити свої психологічні проблеми, але при тому, що кожен п’ятий отримує контузію, то алкоголь лише посилює її дію. У ЗСУ практично нема покарань за пиятику, бо зловживають алкоголем і офіцери. Хоча саме від офіцера залежить дисципліна, якщо він не вживає алкоголь, то подає добрий приклад, і там порядок. Натомість добровольці-націоналісти свідоміші, тримають більшу дисципліну, взагалі не вживають алкоголю на передовій. У них жорсткіші покарання за порушення (скажімо, ганебна яма чи трудові виправні роботи), а систематичних порушників дисципліни відраховують і відсилають додому. Загалом на фронті велика проблема із психологічною допомогою, та й в тилу так само, часто мобілізовані вертаються зі зброєю, є фатальні випадки», – не приховував негативних сторін війни доброволець.
За спостереженнями Богдана Федуна, на Сході місцеві мешканці ставляться до захисників України по-різному: «Спершу я буквально шкірою відчував злі, ненависні погляди. В магазин ми по-одному не ходили. Знали, запросто можуть і гранату кинути в машину. На проукраїнських акціях місцевих мешканців майже не спостерігалося, виходило 2-3 людей, та й то сепаратистів, яким треба було подивитися хто і що говорить.
У листопаді 2014 року в Пісках я отримав поранення і потрапив на два тижні до госпіталю за 30 км від лінії фронту в Селідово. Лікарі й медсестри відверто трималися проросійських позицій, відповідно було мені зовсім некомфортно, більше того, у медзакладі я відчував страх, якого не мав на передовій. Але головний лікар поспілкувавшись із нашими пораненими стала проукраїнською жінкою, змінила персонал, який доглядав за нами, й ми відчули себе в безпеці.
Загалом місцеві активні волонтери є героями, допомагаючи нам вони наражають своє життя, адже у разі чого – їх розстріляли б одразу.
Дуже допомогли налагодити довіру такі акція «Сокола», як «Діти Галичини – дітям Сходу», під час якої ми зібрали й привезли книжки та 20 тонн солодощів. Тепер осередки «Сокола» виникають і на Сході, бо там є чудові громадсько активні діти, які хочуть жити повноцінним українським національним життям. На доказ цього: святкування Дня Незалежності 24 серпня у Курахіному, де був концерт гурту «Гайдамаки», який зібрав на площі 5-6 тис. людей із українськими прапорами, які співали Гімн України. Отоді я заплакав, хоча на війні не плакав ніколи…», — зворушено зізнався Богдан Федун-«Бард».
Марта ГАРТЕН, спеціально для IA ZIK
