Події » Резонанс у ЗМІ

З нагоди Міжнародного дня музеїв відбулося нагородження дипломами та подяками кращих працівників музейних закладів міста Львова

dsc0565-499125c8746ffa4d86bb2a70c5c81aecСьогодні, 18 травня, о 15:00 год. у приміщенні Музею етнографії та художнього промислу НАНУ на просп. Свободи, 15, відбулося відзначення дипломами та подяками кращих працівників музейних закладів м. Львова, з нагоди Міжнародного дня музеїв, за діяльність у 2015 році. Переможці кожної з шести номінацій отримали від міста 25 тис грн.

«Сьогодні велика честь бути в такому гарному товаристві і від імені міського голови Львова привітати вас із професійним святом.
Мудрі люди кажуть, що спочатку людина формує середовище, а потім середовище формує її. І, власне, сьогодні ми маємо у Львові надзвичайно неймовірне середовище, яке захоплює багатьох львів’ян, яке захоплює багатьох українців, яке захоплює багатьох іноземців. Але, з іншого боку, це ще і великий виклик, тому що це завдання кожного дня перемагати.

Сьогодні зароджується і все більше розвивається ціла індустрія.

Дуже приємно бути сьогодні серед лідерів змін, серед таких острівців успіху, які, власне, завдають і показують вектор, куди потрібно рухатися, тому що з одного боку це велика відповідальність, а з іншого боку — це велика можливість.

І нам сьогодні дуже приємно відзначати лідерів, які за минулий рік і за цей рік показують вектор, за яким ми ідемо», — зазначив Андрій Москаленко, заступник міського голови з питань розвитку.

За результатами розгляду конкурсної комісії відзначення кращих працівників музейних закладів міста Львова переможцями конкурсу визначено:

· У номінації «Збереження музейного фонду»:

Карпа Іван Ярославович – працівник Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові, за вагомий особистий внесок у порятунок і збереження музейних надбань та проведення реставраційних та відновлювальних робіт.dsc0558-86d3759f53fcc5b99b9170b943981d86

· У номінації «Популяризація фондових збірок»:

Зілінко Роман Ігорович – старший науковий співробітник відділу давньоукраїнського мистецтва Національного музею у Львові ім. А. Шептицького за проект «Коли святі усміхаються… Народні ікони другої половини ХІХ ст. — початку ХХ ст. з Буковини, Гуцульщини та Покуття».

· У номінації «Міжнародна діяльність»:

Авторська група у складі наукових працівників Львівського музею історії релігії: Камалдінової Анастасії, Садового Ігоря, Тимків Світлани за ФотоПроект «Re-візія – 2: Проекція міфів». Виставка під відкритим небом у рамках Конгресу Східного партнерства.

· У номінації «Науково-видавнича діяльність»:

Голубець Галина Вікторівна – провідний зберігач фондів Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАНУ за авторську монографію «Професійне декоративно-ужиткове мистецтво в музейних колекціях»

· У номінації «Розвиток музейного маркетингу»:

Дерев’яний Ігор Ярославович – старший науковий співробітник Національного музею – меморіалу «Тюрма на Лонцького» за співпрацю з організаціями та установами, фондами, засобами масової інформації з метою реалізації музейних проектів.

· У номінації «Впровадження нових форм роботи, інновацій на діяльність музеїв»:

Авторський колективу складі наукових працівників Державного природничого музею НАН України: Дяків Христини, Данилюк Катерини, Савицької Анастасії за проект «Стратегія залучення аудиторій Державного природничого музею Національної Академії Наук України».

Вже шостий рік влада міста відзначає кращих працівників музейних закладів (з 2010 р.) з метою заохочення і підтримки кращих працівників музейних закладів м. Львова, які виявили професіоналізм, ініціативність, творчість та інноваційність у роботі, за активну участь у науковій і громадській діяльності. Ця програма поширюється на усі музейні заклади, які діють на території Львова, незалежно від підпорядкування чи власності. Найголовніше – розвиток музейної справи.

Цього року місто вітає переможців у шести номінаціях, грошова винагорода у кожній номінації становить 25 тис.грн. За цей час (2010—2015рр.) відзначено понад 60 фахівців музейної справи – персонально і в складі авторських колективів.

 Джерело

13092131_1689974807943183_4843112957291160777_nВчора, 9 травня, в Національному музеї-меморіалі  "Тюрма на Лонцького", відбулися чергові зйомки кінострічки «Жива», режисера Тараса Химича. Зараз знімальна група працює над завершенням картини, щоб 14 травня презентувати її на Канському кінофестивалі в українському павільйоні. Для українського глядача стрічка вийде в середені жовтня.

Пропонуємо  невеличкий фоторепортаж з -за лаштунків знімального майданчика, та сюжет про процес роботи над фільмом з програми «Факти» (телекананл ICTV).

Джерело: fakty.ictv.ua

Про моделі поведінки греко-католицького духовенства під час “ліквідації унії” – розповідала дослідниця Оля Зброжко

IMG_918617 березня 2016 року в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на міжнародній науковій конференції «Сила віри супроти насилля влади: греко-католики Центрально-Східної Європи в умовах переслідувань тоталітарних режимів після Другої світової війни». — наукова співробітниця Національного музею-меморіалу “Тюрма на Лонцького” та Центру досліджень визвольного руху – Ольга Зброжко виступила з доповіддю  - «Моделі поведінки греко-католицького духовенства під час «ліквідації унії» (за радянськими архівними матеріалами на оо. Гавриїла Костельника, Миколу Хмільовського та Йосифа Кладочного)

Конференція відбувалася в рамках відзначення спогаду про сумну подію – 70-річчя Львівського псевдособору (8-10 березня 1946 року), на якому було офіційно проголошено «возз’єднання» греко-католиків Галицької митрополії з Російською Православною Церквою. Під час заходу, науковці з України, Польщі, Росії, Італії, Німеччини та Словаччини  обговорити форми і методи репресивної антицерковної політики радянської влади в Україні, закономірності й особливості її застосування у сусідніх країнах і досвід протистояння тоталітарному насиллю.

original-3188040328Зброжко О. розповіла  що, в ситуації конфлікту із навколишнім середовищем, людина здатна обирати для себе певну модель поведінки для того, аби запевнити своє існування в несприятливих та некомфортних для себе умовах. Перед таким вибором постало і духовенство ГКЦ. Що робити? Відкрито протистояти радянській владі і боротися за можливість збереження своєї віри в умовах катакакомбної церкви чи демонстративно піти на співпрацю, приймаючи умови “фактичної зради”, погоджуючись з фактом псевдособору 1946 р.? Однак крім цих 2-х можливостей реальною була ще й третя – таємно погодитися на співпрацю зі спецслужбами, сподіваючись таким чином врятувати себе і близьких людей, які опинився під загрозою знищення.

Моделі поведінки у кризовій для Церкви ситуації всіх трьох духовних постатей ГКЦ Г. Костельника, Й. Кладочного та М. Хмільовського є різними та цілком неспівставними між собою. Вони уособлюють різний спосіб поведінки священиків та мирян, які у минулому столітті зіткнулися із важким вибором, опинившись в реаліях тоталітарного радянського повоєнного минулого.

Дослідниця наголосила, що проаналізувавши кримінальні та агентурні справи священиків Г. Костельника, Й. Кладочного та М. Хмільовського та окреслюючи їхні різні моделі поведінки у конфлікті із більшовицькою владою – компромісну, адаптаційну та конфронтаційну – слід зробити певні висновки.original-4005799246

Радянські спецслужби були надзвичайно зацікавлені у співпраці з духовенством ГКЦ, особливо з людьми, що були близькі до митр. А. Шептицького. При цьому, у пропозиціях щодо вербування спецслужби відзначалися гнучкістю, пропонуючи об’єктам різні моделі співпраці – від таємного агента до відкритого переходу та позиціонування себе по стороні православного духовенства.

Будь-яка співпраця із органами КДБ для греко-католицького духовенства була погубною пасткою без можливості відкликання свого підпису у співпраці. Таке твердження верифікується досвідом, який підтверджує трагічна і безглузда смерть Г. Костельника з рук більшовицького агента або ж оголошення радянським судом обвинувачуваного вироку та ув’язнення для Й. Кладочного.

Кожному, без винятку, священослужителеві ГКЦ у повоєнні роки довелося зробити надзвичайно важкий життєвий вибір, який вирішував не лише його особисте подальше життя, а й долю цілої Церкви. Подекуди значну роль у прийнятті рішення духовними особами відіграв людський фактор – страх, тортури, залякування, що спричинило різні моделі поведінки у духовних осіб: компромісну, пристосувальницьку або ж модель тотального конфронтування з існуючою тоталітарною системою.

Організатори заходу — Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Український інститут національної пам’яті та Український католицький університет. Партнер: Центр досліджень визвольного руху.

Джерела:

ktds.org.ua

Воєнні будні героїчних добровольців – на фотовиставці «Війна за мир» у Львові


War_for_PEACE_small
До 26 березня у Національному музеї-меморіалі «Тюрма на Лонцького» у Львові демонструватимуть міжнародну фотовиставку «Війна за мир», підготовлену у співдружності громадських організацій «Сокіл» та «Карпатська Січ».

Експозицію, що розповідає про героїчну буденність захисників територіальної цілісності України від посягань сепаратистських агресорів та російських окупантів, склали понад 60 кольорових світлин різного формату та слайд-шоу із відеотеки «Карпатської Січі».

У кадрах з низького ракурсу (бо ж відзнято безпосередньо з передових бойових позицій українських військових, як от із «Мурашника» біля Донецького аеропорту) руїни споруд та заміновані поля довкруж. Спустошені села. Понівечені житлові будинки, школи, церкви. Пробиті кулями вітрові шиби автівок і переговорні рації. Квіти, що проростають з-поміж снарядів. Із світлин на відвідувачів виставки дивляться захисники України – «кіборги» Донецького аеропорту. Хтось із них вже в далеких засвітах. Ось бійці у задумі. Ось кобзар, як і в давнину, співає звитяжним козакам, а ось – піаніст у балаклаві за фортепіано. Ось бліндажні сюжети: імпровізовані штаби, дозвілля із шахами, книжками, листами, святкуваннями уродин, вінчанням… Бійці під час вишколів, зміні варти, після боїв… Спілкування із дітьми й волонтерами, цуценятами, природою… А ось – добровольці з ложками у відповідь на ворожу пропаганду, за облудним обмовлянням якої, націоналісти начебто ложками виймають очі. Отож сфотографувалися з ложками, – нехай по ворогу б’є його ж дезінформація, наганяючи страх. Нехай бояться, й на нашу землю не лізуть.

Цю виставку волонтери вже показали у приміщені Хустської міської картинної галереї, у Центрі словацької культури Ужгорода та Центрі української культури в Пряшеві (Словаччина), а також завдяки сприянню консульських структур України в Іспанії банерний варіант експозиції демонстрували й на Піренейському півострові. Іншу серію банерів активісти лаштуються виставити незабаром у Празі.

До Львова виставка «Війна за мир» прибула завдяки партнерським стосункам громадських приймалень Української гельсінської спілки з прав людини в Ужгороді та Львові.

Відкриваючи експозицію у Національному-музеї меморіалі «Тюрма на Лонцького» координаторка програм правової освіти Центру правових і політичних досліджень «СІМ» Ніна Хома зазначила: «Приємно, що УГС відкриває свої нові громадські приймальні у різних містах України, зокрема і в Ужгороді. Приємно також відзначити послідовність і скоординованість роботи цих приймалень. Це вже не перша акція, зокрема й фотоекспозиція, нашого Центру в цих музейних стінах. «СІМ» постійно організовує правозахисні заходи на допомогу учасникам АТО та їхнім сім’ям. Війна на сході України змушує не забувати, у який час живемо, тому намагаємося влаштовувати зустрічі із медиками, волонтерами, учасниками АТО, щоб знати, чим треба і можна допомогти. Така фотоекспозиція, яка розповідає про війну на Сході, зараз у Львові не єдина, але ця – унікальна, бо створена самими учасниками подій», – наголосила правозахисниця.

Координатор УГС в Ужгороді та голова ГО «Закарпатська громада» Борис Кондратюк, який брав безпосередню участь у створенні виставки, сказав: «Хочемо показати громаді Львівщини і численним відвідувачам музею зі всієї України виставку «Віна за мир» як своєрідний месидж про порушення Російською Федерацією норм міжнародного гуманітарного права. Це не що інше як наступ на права етнічних українців. Про це, на жаль, мало відомо у світі. Люди за кордоном не завжди розуміють що відбувається, тим паче, коли перебувають під впливом проплаченої інформації. Наприклад у хроніці виставки можна прочитати такі відгуки із Словаччини, як «Слава Новоросії!», — ми їх не закреслюємо, бо це нам пояснює, як відбувається маніпуляція свідомістю людей, яким нав’язують, що це, мовляв, внутрішній конфлікт, а не чужоземна агресія. Тому нашою головною метою було подати об’єктивну інформацію про події на Сході України. Представлені на виставці фотороботи зображують українських добровольців, зокрема бійців окремої зведеної штурмової роти «Карпатська Січ», у складі 93-ої механізованої бригади Збройних сил України. Що воюють там не тільки закарпатці, можете переконатися з фотографії Зохана із Тель-Авіва. Цей ізраїльтянин спеціально приїхав захищати Україну, і скрізь де може, каже, що Держава Ізраїль підтримує Україну» .

Як пояснив Борис Кондратюк, хронологічно світлини виставки охоплюють період від початку діяльності військових – до сьогоднішніх днів. «Унікальність цієї виставки у тому, що її авторами є не фотокори, а самі учасники бойових дій, а там, де автор світлин не вказаний, ми зазначаємо «Відеотека КС». Річ про те, що професійні фотографи також знимкували нас і залишали свої фото на штабному комп’ютері, однак чиї саме ці фото нам не відомо. 19 квітня покажемо цю колекцію на міжнародному фестивалі в Кошице, доповнивши експозицію моніторинговим звітом про закатованих та полонених, візьмемо і учасників виставки, і сфотографованих героїв, щоб пояснити українцям Словаччини і самим словакам, які саме порушення норм міжнародного права і прав людини мають місце на окупованих територіях. А на показі в Празі хочемо засоціюватися із виставками «Радянська окупація Чехословаччини» та «Майдан очима іноземців», — поділився планами на майбутнє Борис Кондратюк.

Оглядаючи виставку «Війна за мир» генеральний директор Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» Руслан Забілий побажав їх успіхів у мандрах і звернув увагу на те, що експозицію демонструють у відповідному місці: «Музей – не тільки простір для висвітлення головної тематики наших досліджень про репресії окупаційних режимів, а й комунікативний майданчик для сучасної спільноти. Виставка у цих стінах нагадує нам про те, що людина втрачає, відстоюючи свободу. Часто це життя, — і в цьому особлива потворність війни. Ці фотографії – важливий документ початкового періоду війни. Не секрет, що Збройні сили України не були боєздатними й готовими дати відсіч агресорам. Перший удар тримали добровольці й волонтери. Добровольці – вмотивовані, добре знають, що відбувається. Якщо в армії 20 відсотків і більше добровольців, то така армія може успішно виконувати своє завдання. Хоч це звичайні вояки, але саме на них тримається хребет війська. Прикро, що держава перед ними у боргу, адже мала би більше цікавитися їхніми проблемами. На жаль, такого розуміння нема…» — підсумував історик.

Думки Руслана Забілого щодо нерозуміння з боку держави місії добровольців підтвердив і боєць ОДЧ «Карпатська Січ», голова Львівського обласного осередку ВГО «Сокіл» Богдан Федун – «Бард» : «Держава не просто не розуміє добровольців, а й вдається до репресій. Так наш побратим, який є на численних знимках цієї фотовиставки, доброволець «Бізон» вже 2 місяці перебуває в Миколаївському СІЗО. Йому не висувають звинувачень, але й не випускають на свободу…»

За словами Богдана Федуна, заснований закарпатцями батальйон отримав свою назву за традицією добровільних військових структур на Закарпатті, що тягнеться ще з міжвоєнного періоду (1919—1939 рр.). Найвідоміша з них сформувалася 1938 р. з учасників Української Національної Оборони – напівмілітарної організації закарпатської молоді та інших скаутських організації, отримавши назву «Карпатська Січ». Сучасна скаутська організація «Сокіл» вклала значні зусилля у створення вже сьогоднішньої «Карпатської Січі». Це перші добровольці, які увійшли до Збройних сил України окремим формуванням, у складі є бійці зі всієї України. Зараз вони тримають ділянку в районі Донецького аеропорту.

Як повідомив Богдан Федун, у «Карпатській Січі» є чимало хлопців із Львівщини, зокрема й голова ВГО «Сокіл», заступник командира ОЗШР «Карпатська Січ» 93 ОМБр Юрій Черкашин – «Чорнота». «Шкода, що цей молодший сержант ЗСУ, поранений в листопаді 2015 біля Донецького аеропорту, зараз перебуває на лікуванні у Львові, не зміг прибути на відкриття виставки, бо на цей день у нього призначено МРТ. Але ви можете бачити його зображеним на фотографіях Алли Федорченко, що є у цій експозиції».

«Як і безліч інших добровольців я опинився на війні, не маючи попереднього військового досвіду. Поїхав оформлятися до ЗСУ, бо був готовий умерти за державу, але в Нововолинську мені відмовили, сказавши, що нема місць. Однак, буквально за 2 дні я був уже в Пісках з добровольцями. Згаданий вже «Бізон» також набув свій досвід і знання за два тижні серед «кіборгів» Донецького аеропорту. А за 4 місяці такі хлопці вже ставали інструкторами поповнення штурмових рот. Націоналісти – справді досвідчені кадри. Коли добровольців батальйону ОУН і «Правого Сектора» вивели з Пісків, армійці запанікували, адже були об’єкти, які треба захищати, а командування ЗСУ не давало наказів. Ясно, що такому керівництву, добровольці, які тримали першу лінію оборони, будуть заважати», – розповів про нерозуміння офіціозу друг «Бард».

Провівши вернісажну екскурсію виставкою «Мир за Війну», Богдан Федун зауважив: «На фото бачимо, як було на початку, бачимо ще цілі будинки. А з жовтня їх зрівняли з землею, від лютого 2015 року і донині там безперервні бої. Вогонь постійно. Бойові побратими потерпають від перемерзань узимку, а влітку – від спеки й браку води. На позиції перед аеропортом заступаємо на тиждень, і це значить, що упродовж тижня бійців щоденно засипає землею від вибухів. Помитися ніде, починаються шкірні захворювання, висип. Літо в полі страшне: у бліндажі не сховаєшся, а температура постійно 35 градусів за Цельцієм. Коли спадає вечір, настає, незважаючи на докучання комарів, радість прохолоди».

«Можете переконатися із фото: дівчат у «Карпатській Січі» також чимало, – близько 3-5%. Вони не тільки допомагають у канцелярії чи готують їжу, а й стоять на позиціях у Пісках і аеропорту, як журналістка Валерія, яка одружилася із «Бізоном» на фронті. Є й снайперки та розвідниці, але вони не відкриті, як скажімо заступниця командира «Калина», а засекречені. Взагалі «Карпатська Січ» спершу формувалася як волонтерська організація, постачали допомогу, але за кілька приїздів зібрали однодумців на фронт, домовившись із батальйоном «Дніпро-1» про вишкіл», – згадав Богдан Федун.

Відзначаючи співпрацю різних добровольчих формувань, Богдан Федун зауважив, що існують проблеми інтеграції добровольців в ЗСУ: «Армія прагне, щоб на 60-70% мобілізованих було 30% добровольців. А ми б хотіли інтегруватися тим самим складом, щоб нас не розформовували, не розкидували. Не можна ставити керувати добровольцями офіцера, який від них не вищий, не розумніший, не моральніший. Я б також не погодився на начальство іншого, тоді як своєму командиру довіряю цілковито. Хочеться в цьому плані розуміння і злагодженості дій. 2 дні тому нас перегруповували для створення батальйону. Але нам важливо бути в Пісках і Донецькому аеропорту. Ми не хочемо в другу лінію. Наше місце – на передовій, ми знаємо, за що воюємо: за Україну і рідну землю. А призовники часто такої мотивації не мають, натомість мають проблеми з алкоголем, – загалом це одна з найбільших проблем СЗУ. Примусово мобілізовані сподіваються алкоголем вирішити свої психологічні проблеми, але при тому, що кожен п’ятий отримує контузію, то алкоголь лише посилює її дію. У ЗСУ практично нема покарань за пиятику, бо зловживають алкоголем і офіцери. Хоча саме від офіцера залежить дисципліна, якщо він не вживає алкоголь, то подає добрий приклад, і там порядок. Натомість добровольці-націоналісти свідоміші, тримають більшу дисципліну, взагалі не вживають алкоголю на передовій. У них жорсткіші покарання за порушення (скажімо, ганебна яма чи трудові виправні роботи), а систематичних порушників дисципліни відраховують і відсилають додому. Загалом на фронті велика проблема із психологічною допомогою, та й в тилу так само, часто мобілізовані вертаються зі зброєю, є фатальні випадки», – не приховував негативних сторін війни доброволець.

За спостереженнями Богдана Федуна, на Сході місцеві мешканці ставляться до захисників України по-різному: «Спершу я буквально шкірою відчував злі, ненависні погляди. В магазин ми по-одному не ходили. Знали, запросто можуть і гранату кинути в машину. На проукраїнських акціях місцевих мешканців майже не спостерігалося, виходило 2-3 людей, та й то сепаратистів, яким треба було подивитися хто і що говорить.

У листопаді 2014 року в Пісках я отримав поранення і потрапив на два тижні до госпіталю за 30 км від лінії фронту в Селідово. Лікарі й медсестри відверто трималися проросійських позицій, відповідно було мені зовсім некомфортно, більше того, у медзакладі я відчував страх, якого не мав на передовій. Але головний лікар поспілкувавшись із нашими пораненими стала проукраїнською жінкою, змінила персонал, який доглядав за нами, й ми відчули себе в безпеці.

Загалом місцеві активні волонтери є героями, допомагаючи нам вони наражають своє життя, адже у разі чого – їх розстріляли б одразу.

Дуже допомогли налагодити довіру такі акція «Сокола», як «Діти Галичини – дітям Сходу», під час якої ми зібрали й привезли книжки та 20 тонн солодощів. Тепер осередки «Сокола» виникають і на Сході, бо там є чудові громадсько активні діти, які хочуть жити повноцінним українським національним життям. На доказ цього: святкування Дня Незалежності 24 серпня у Курахіному, де був концерт гурту «Гайдамаки», який зібрав на площі 5-6 тис. людей із українськими прапорами, які співали Гімн України. Отоді я заплакав, хоча на війні не плакав ніколи…», — зворушено зізнався Богдан Федун-«Бард».

Марта ГАРТЕН, спеціально для IA ZIK

В п'ятнию 10 липня, у Львові в Національному музеї-меморіалі «Тюрма на Лонцького», було презентовано архів з близько трьох сотнень документів референтури Служби безпеки ОУН Сокальської округи, які пролежали закопаними в землі з 1950 року, а зараз перебувають на реставрації в Архіві Центру досліджень визвольного руху. Серед них — персональні справи 70 підпільників ОУН, описи загибелі 15 повстанців, протоколи допитів затриманих радянськими органами українців і т.п.
Архів знайшли наприкінці травня цього року на Жовківщині (Львівська обл.) і того ж дня передали до Архіву Центру досліджень визвольного руху. Як розповів народний депутат Володимир Парасюк, про цю схованку розказав його дядько, який знав це від свого батька.
На презентацію були запрошені журналісти аби ознайомитись із унікальною знахідкою. В пресі ця подія була висвітена так:

 

ZIK: У Львові показали невідомі раніше архіви ОУН, які пролежали майже 65 років у землі

 

5 канал: ЗНАЙДЕНІ НА ЛЬВІВЩИНІ ДОКУМЕНТИ ОУН ПРОЛИЛИ СВІТЛО НА ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПІЛЛЯ ТА БІОГРАФІЇ ДІЯЧІВ

 

Газета по українськи: Документи підпілля ОУН, що пролежали в землі 65 років, показали у Львові

Газета по українськи: Підпільниця «Ліда» 40 років провела у психлікарнях — документи з архіву УПА

300 документів з архіву ОУН (понад 1000 аркушів) датуються 1945—1950 роками. Їх віднайдено на Жовківщині і передано до Центру досліджень визвольного руху. Унікальні персональні справи на 70 підпільників, матеріали про загибель 15 повстанців, внутрішні документи Служби безпеки ОУН, радянські документи про репресованих українців невдовзі стануть доступними на сайті Електронного архіву визвольного руху...

 

Радіо Свобода: Архіви ОУН і УПА повертаються через десятиліття

 

Новий погляд: Історія з-під землі

У Львівському національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» презентували новознайдені документи підпілля ОУН, що пролежали в землі 65 років.

Документи були знайдені наприкінці травня цього року на Жовківщині. Того ж дня їх передали до Архіву Центру досліджень визвольного руху на реставрацію. Близько 300 документів з 1950 року пролежали під землею в цинковому бідоні. Серед них персональні справи 70 підпільників ОУН, описи загибелі повстанців, протоколи документів затриманих радянськими каральними органами українців та інші...

фотозвіт:

22 червня для Галичини – це дата, яка дає відповідь, чому тут не шанують День Перемоги в німецько-радянській війні. Бо, пам’ятаючи жахіття, які творила перед відступом радянська влада, починаючи з 22 червня 1941 року, галицький патріотичний люд розумів: нічого доброго повернення радянського панування для них не принесе. Й очікування справдилися – багатолітніми вироками, таборами та розстрілами. (більше…)

Відкриття пам'ятного знаку в музеї меморіалі «Тюрма на Лонцького». Підбірка публікацій

Ми вже писали про те як голова Служби безпеки України Валентин Наливайченко разом із очільниками області та міста відкрив пам’ятний знак в музеї меморіалі «Тюрма на Лонцького» . Пропонуємо вам підбірку сюжетів та статтей у ЗМІ, відносно цієї події:

ZIK: Валентин Наливайченко відкрив пам’ятний знак у «Тюрмі на Лонцького»

 
У Львові 8 червня, на подвір’ї Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького», голова Служби безпеки України Валентин Наливайченко разом з очільниками області та міста відкрив пам’ятний знак та передав подвір’я у користування музею...

 

(більше…)

Львівські міліціонери через закриття ізолятора возять затриманих у Жовкву та Пустомити


Ізолятор тимчасового тримання Львівського міського управління ГУ МВС України у Львівській області закрили на вимогу прокуратури.

Під час перевірки було виявлено низку порушень. В установі ігноруються вимоги Закону України «Про попереднє ув’язнення».

«По-перше, це відсутність прогулянкового дворика, що грубо порушує конституційне право затриманих громадян на щоденну прогулянку, — пояснює старший прокурор відділу нагляду прокуратури Львівської області Андрій Ванчак. — Також було ще виявлено порушення щодо медико-санітарного та матеріально-побутового забезпечення».

В ізоляторі на вулиці Степана Бандери також не виявили належної кімнати для побачень та недорахувались аптечок. Порушення були і раніше, однак закривати ІТТ не поспішали. В області й без того їх бракує. Із 18-ти 10 закрили на ремонт. А Львові він взагалі один. Раніше усе всіх влаштовувало, каже начальник міської міліції Павло Гарасим. Тюрма у цьому приміщенні була з 1890 року. Однак, з часом змінились вимоги. Навести лад із харчуванням, лікуванням та кімнатою побачень легко. Головне, знайти гроші. А от забезпечити щоденну прогулянку складніше.

«Сам ізолятор і камери утримання знаходяться на другому поверсі міського управління. Саме управління орендує приміщення в Служби безпеки України і, взагалі, воно рахується історичним музеєм. Тому на будь-які серйозні зміни в будівлі, потрібено низку дозволів», — розповів Гарасим.

Якщо СБУ дасть дозвіл, то місце для прогулянок облаштують у подвір'ї будівлі. Зараз — це територія служби безпеки. Поряд — музей «Тюрма на Лонцького». Останні вже письмово дали відповідь, що не проти, аби ув'язнені мали змогу подихати свіжим повітрям. Однак певні, ІТТ варто забрати із центру міста та історичної будівлі.

«Каналізацію та воду вони зробили із порушенням. вони постійно нас заливають. Перекриття є дерев'яні, вони постійно мокрі вода тече по стінах. Стіни руйнуються весь час сиплеться штукатурка. Також система опалення є застаріла. Тож це ІТТ зовсім не відповідає сучасним вимогам», — каже співробітник музею «Тюрма на Лонцького» Лідія Тополевська.

Втім, що така перспектива — тимчасова, розуміють і самі міліціонери. До нового року має запрацювати нове міське управління міліції, яке мають збудувати на вулиці Стрийській. Однак, сам принцип будівлі, яка має бути прозорою, виключає можливість облаштувати там ІТТ. Тож в майбутньому, для ізолятора шукатимуть інше місце, аби збудувати його за усіма нормами.

На разі, кажуть в прокураторі, порушення є майже у всіх ІТТ у області. Єдиний ізолятор, який відповідає нормам знаходиться в Дрогобичі.

zaxid.net

“Документальне кіно у нас є і його багато”, – Тарас Химич (відео)

himychВ понеділок, 18 травня 2015 року, в приміщенні Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» і в рамках «Ночі музеїв», приуроченої до Міжнародного дня музеїв, відбулась творча зустріч із кінорежисером-документалістом Тарасом Химичем. (більше…)

«Ніч в музеї» у Львові: в «Тюрмі на Лонцького» показали, як НКВД катував людей

626859_1_w_1000

18 травня Національний музей-меморіал «Тюрма на Лонцького» у Львові запропонував відвідувачам «Ночі музеїв», приуроченої до Міжнародного дня музеїв, цікаву та насичену програму.

Унікальний музей, розташований у колишній слідчій в'язниці НКВД і гестапо, запрошував безкоштовно відвідати у вечірній час це знакове для колективної пам'яті українців місце, а також зустрітися із відомими кінорежисерами, співаками, письменниками та громадськими діячами.

Програма розпочалася о шостій годині вечора панахидою за жертвами репресій тоталітарних режимів біля хреста на подвір'ї музею.

На першому поверсі похмурої споруди, в напівтемному кабінеті слідчого відбувалася історична реконструкція подій радянської доби. Відвідувачі стали свідками жорстоких багатогодинних допитів українських патріотів функціонерами НКВД. Всім бажаючим давали змогу побувати на місці арештованого і переконати слідчого в злочинності совкової ідеології. Ролі слідчого, вартових та арештантів дуже переконливо виконували учасники товариства «Пам'ять».

 

Під час «Ночі музеїв» в музеї-меморіалі «Тюрма на Лонцького» також можна було власноруч виготовити листівки чи маки пам'яті, переглянути як художні, так і документальні виставки й кінофільми.

На подвір'ї розклали ватру біля якої активісти ГО «Борець» запрошували до спільного виконання патріотичних пісень.

Автор: Ярослав Тимчишин

Gazeta.ua