18 травня 2012 року Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» з рамках проведення фестивалю «Ніч музеїв» презентував новий екскурсійний локальний маршрут «Чотирикутник смерті», проект, що інтегрує музей в ширше розуміння історичної пам’яті міста.
У першій екскурсії, яку провів науковий працівник музею Ігор Дерев’яний взяли участь бл. 70 осіб. Шлях пролягав чотирма знаковими спорудами, що безпосередньо стосуються трагічних, і водночас героїчних, сторінок нашої історії – місць вшанування пам’яті жертв окупаційних та тоталітарних режимів: пам’ятник жертвам комуністичних злочинів (пл. М. Шашкевича), комплекс колишньої тюрми польського, радянського та нацистського окупаційних режимів (вул. С. Бандери, 1), приміщення колишнього управління НКВД МҐБ КҐБ та гестапо (вул. Вітовського, 55) та «Цитадель» - колишній нацистський концтабір для військовополонених Шталаг 328.
Перша зупинка – пам’ятник жертвам комуністичних злочинів, що протягом 1917—1991 рр. забрали життя бл. 19 млн. мешканців України. Пам’ятник роботи скульпторів П. Штаєра та Р. Сивенького, встановлений 1997 р.
Із пл. Шашкевича відкривається вид на великий комплекс будинків. Це колишні австрійські казарми, які пристосували у свій час під тюрму. В 1889—1890 рр. австрійці побудували цей будинок для розміщення своєї жандармерії. Зводив його архітектор Ю. Яновський. Будинок споруджено в неоренесансному стилі. До кінця Першої світової війни тут не розміщувалися жодні карально-репресивні органи. Але у 1919—1923 рр. польська влада до будинку із добудувала ще один корпус, який спроектували як тюрму. З того часу тут також розміщувалися всі інстанції польської поліції, а також спецвідділи (2-й та 4-й), що проводили репресії проти структур українського визвольного руху.
Вулиця Брюллова невеличка вуличка пов’язана із історією тюрми. З’явилася вона в 1898 р. та називалася на честь оборонця м. Львова в 1672 р. польського шляхтича Яна-Еліаша Лонцького. Від неї тюрма й отримала у народі сумнозвісну назву – «тюрма на Лонцького». З тих часів тюрма «обростає» легендами, одна з яких розповідає про закарбування обличчя львівської дівчини на фасадах прилеглих будинків як знак вічної ганьби її убивць, що перебували у тюрмі на Лонцького. Ці обличчя мовчазні очевидці усіх майбутніх подій, що лягли глибокими шрамами на історію нашого міста, та стали свідченням того, що комунізм та нацизм «пекло несуть у собі».
Якщо поглянути з вулиці Брюллова на високу стіну не видно розмірів ані тюремного подвір’я, ані приміщення тюрми, яке спеціально заховане від людського ока.
Вулицею Коперніка, в часи нацистської окупації, водили в’язнів на допити в гестапо із тюрми. Навпроти тюрми в сірому будинку у 1941—1944 рр. проживала тюремна охорона. Із цією вулицею пов’язана історія успішного порятунку в 1943 р. двох членів Проводу ОУН – Ярослава Старуха та Дмитра Грицая, котру розробили та втілили співробітники Служби безпеки ОУН під керівництвом Костя Цмоця.
Будинок на Вітовського 55 був побудований у 1935- 1936 рр. для адміністрації міських електромереж. Спроектували його Т. Врубель та Л. Карасінський. У 1939 р. для своїх потреб його зайняло НКВД. Тут розмістили Управління НКВД по Львівській області. В січні 1941 р. у залі, (він знаходився у заокругленому по фасаду приміщенні) проходив сумнозвісний процес 59-ти. В 1941 р. будинок зайняло гестапо, де були його слідчі органи та деякий час розміщувалася айнзацгрупа «Ц», яка винищувала львівську інтелігенцію, євреїв. Із Берліну сюди, для провадження слідства, спеціально прислали надмірно жорстокого нациста Віллі Вірзінга, який під час допиту замучив крайового провідника ОУН Івана Климіва – ’Легенду’.
По вулиці Грабовського розташований комплекс оборонних споруд, побудований у 1850—1854 рр. У будівництві цитаделі брали участь архітектори А. Вондрашка та Х. Рессиг. Він займає площу 30 га. в центрі міста на горі та складається із центральних V-подібних казарм (тепер тут «Volksbank»), двох квадратних флангових веж і чотирьох круглих окремих полігональних веж. Комплекс призначався для позиції артилерії, але насправді за цим призначенням не використовувався.
У Львові чимало мешканців знають «Цитадель». Це так називають Калічу гору на якій австрійці побудували потужний комплекс оборонних споруд. Проте мало хто знає, що під час окупації нацисти перетворили Цитадель на табір для військовополонених – Шталаг 328. За три роки (!) тут загинуло від 140 до 200 тис. осіб. Кажуть, що Львів - це єдине місто Європи в центрі якого знаходився концтабір…
Для полонених німці обнесли колючим дротом в кілька рядів 30 гектарів Цитаделі, встановили вишки. Тут розміщувалися різні адміністративні будівлі табору, одна із колишніх казарм перетворена у лазарет, знайшли своє використання також чотири вежі Цитаделі.
Із липня, до заморозків, полоненим заборонялося перебувати у приміщеннях цитаделі. Вони вдень і вночі перебували під відкритим небом. Пізньої осені їм дозволили перебувати у казармах в кімнатах і коридорах на обладнаних дерев’яних нарах. Типовими явищами у таборі були голод, епідемії тифу, антисанітарія.
Після прибуття в’язнів, відбувався відбір цим займалися німці, а з вересня 1941 р. – тюремна поліція. Командирів, комісарів і євреїв під час відбору негайно ж відбирали без огляду на фізичний стан. Цих полонених відправляли у «вежу смерті» (тепер готель «Citadel Inn»). Звідти живими вже не поверталися. Їх чекала смерть від голоду, фізичних знущань чи кулі. Сюди ж забирали усіх порушників табірного режиму.
Табірна поліція, створена у вересні 1941 р., допомагала німцям підтримувати режим у таборі. Вона організовувала перевірки, шикування, конвоювання на допити, прибирання приміщень і двору полоненими.
Табірною охороною зголосився керувати Андрєй Якушев, один із офіцерів Червоної армії. Він погодився очолити табірну охорону і справувався настільки добре, що гестапівець Адам Ібель, який входив до адміністрації табору, вирішив із Якушева зробити агента.
Він разом із гестапівцем Ібелем допитував новоприбулих полонених на таборовій площі у будці із великими скляними вікнами. Вікна слугували для того, щоб полонені мали можливість спостерігати, як нещасного допитуваного Ібель і Якушев клали на лавку та забивали палицями до смерті.
У вересні 1942 р. Якушева звільнили із табору і для початку його влаштували на роботу у Львівське трамвайне депо, щоб з’ясував антинімецькі настрої серед робітників. У березні 1943 р. Якушев опинився у Чорткові, де він проник у польське підпілля та віддав під арешт десять його членів. Після цього в с. Чоботарівка Гусятинського району на Тернопільщині теж саме зробив із групою місцевих оунівців-підпільників та селян. При його допомозі гестапо арештувало 35 осіб, яких відправили у концтабори. В липні 1943 р. Якушев і Ібель вже спільно проводили арешти мешканців Сокаля.
Далі Якушев знову опинився у Червоній армії і воював проти японців. Правда тут у серпні 1946 р. контррозвідка арештувала його, та спочатку вела слідство у Прот-Артурі, а потім передала до Тернополя за місцем скоєння злочинів. Звинувачення – співпраця із німецькими каральними органами. У Тернополі військовий трибунал внутрішній військ МВД у квітні 1947 р. засудив його на 20 років таборів з поразкою в правах на п’ять років. Якушев за амністією звільнився із таборів через вісім років на початку 1956 р.
Однак, пройшли роки і хтось із колишніх військовополонених написав про Цитадель та Якушева «куди треба», впізнавши його у Ростові. За «вновь открывшимися» фактами УКҐБ у Львівській області в 1970 1975 рр. вело слідство. Для Якушева цього разу все закінчилося розстрільною камерою.
Його «напарник» Ібель теж був суджений Воєнним трибуналом МВД Львівського військового округу і в 1947 р. отримав 25 років таборів, але в 1955 р. був переданий австрійській владі, бо походженням був із Австрії.
Восени 1941 р. у Львові з’явився італійський двохтисячний гарнізон. Вояки Муссоліні нічим особливим себе не проявили. Про них ніхто б досі і не згадував якби не Цитадель. В 1943 р., коли маршал П. Бадольйо відмовився підтримувати режим дуче, італійці у Львові із союзників перетворилися на військовополонених. У вересні 1943 р. німці розпочали арештовувати італійців та групами підправляти на Цитадель, а декого в тюрму на Лонцького. У жовтні в концтаборі перебувало вже близько трьох тисяч колишніх німецьких союзників.
Тоді ж розпочалися розстріли італійців. Їх знищували групами під стінами бастіонів Цитаделі. Розстріляли в першу чергу 80 вищих офіцерів – п’ять генералів та полковників італійської армії. У тюрму на Лонцького помістили 25 італійських капеланів, яких тут морили голодом, даючи їм щоденно чотири картоплини та сто грамів хліба на кожного.
Керівництво музею планує в найближчому майбутньому запровадити цей екскурсійний маршрут постійним для відвідувачів.