Події 22 червня 1941 року, коли у тюрмах НКВД в Західній Україні розпочалися масові розстріли арештованих за «контрреволюційну діяльність», лягли в основу вечора пам’яті, який за задумом поетеси Юлії Курташ-Карп перекинув місток до нашого сьогодення.
Автор і режисер мистецького проекту «Поміж зорями й хрестами…» поетеса Юлія Курташ-Карп обрала найвідповідніше місце, де концерт-реквієм сприймався як безпосередня розмова душ предків та їхніх нащадків. Медіумом у цій розмові стали філософська поезія і просвітлена музика, а місцем, що не потребувало штучної сценографії й декорацій – автентичне місце трагедії (а тепер – музей-меморіал «Тюрма на Лонцького», який розповідає про те, як у далекому червні 1941-го у тюрмах Львова загинуло близько 4 000 осіб).
Укладені в годинну програму твори ( як оригінальні поезії самої Юлії Курташ-Карп, так і солоспів Ірини Семенюк та фрагменти класичної музики у виконанні струнного квартету музичної ініціативи «Collegium Musicum») виявилися напрочуд суголосі глибокому болю, що й досі відлунює в пам’яті багатьох львівських родин, чимало представників яких (різних поколінь) прийшли на мистецьке дійство «Поміж зорями й хрестами…» до музею.
Серед присутніх були колишні в’язні «Тюрми на Лонцького» різних періодів, члени Спілки письменників, відомі львівські митці та науковці, і що найважливіше – відвідувачі молодшого покоління, які для себе вперше відкрили музей та ті сторінки української історії, які тут висвітлено.
Історичні реконструктори із Товариства пошуку жертв війни «Пам’ять» допомогли Юлії Курташ-Карп із інсценізацією картин минулого, а відеопроекція хроніки на великому екрані — відтворити сучасну боротьбу за волю України. Постріл із минулого через кліп на пісню Наталки Криничанки прошивав сьогодення, натомість поезія зшивала світові розриви, щоб розмова жертовних душ про непроминальні вартості тривала у духовному вимірі не уриваючись.