Другі Стусівські читання «Зимові дерева», що відбулися 3 лютого у Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького», ознайомили присутніх із непублікованим досі інтерв’ю Ірини Калинець, котре увійде до майбутньої книжки із презентованого 8-томника її вибраних праць.

Готуючись до Других Стусівських читань, присвячених світлій пам’яті Ірини Калинець, яка була не тільки ініціаторкою створення, а й до останніх днів життя головою наглядової ради Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького», її чоловік — лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка поет Ігор Калинець знайшов у домашньому архіві нерозпечатаний конверт. Це був лист до Ірини Калинець від дисидента й правозахисника Василя Овсієнка із текстом інтерв’ю, що його Ірина Онуфрівна дала йому 2009 року для віртуального музею «шістдесятництва». Загублений серед паперів лист із текстом інтерв’ю, що потребував виправлень та уточнень, пролежав нерозкритим до нині і щойно в неділю відбулося його оприлюднення, яке стало своєрідним післясловом Ірини Калинець до фільму «Дисиденти», фрагментами з котрого й розпочався вечір пам’яті про двох поетів однієї естетичної орбіти, поєднаних спільною долею політв’язнів радянських концтаборів.

Ігор Калинець на Стусівських читаннях

Оскільки у фільмі «Дисиденти» йшлося, зокрема і про перепоховання Стуса, Литвина й Тихого, то розповідь Ірини Калинець, що дійшла крізь роки, доречно доповнила інформацію про організацію скорботної церемонії у Києві. Спогади громадської діячки, яка не тільки товаришувала з видатним поетом, висунутим Генріхом Бьоллем на здобуття Нобелівської премії, а й підтримувала побратима протестними акціями голодування, окрім опису перепоховання розповідає про його драматичні перипетії. За словами Ігоря Калинця, який упорядковує творчу спадщину дружини, віднайдений текст буде вміщений до видання 8-томника у десяти книгах.

Мистецькою ж стороною дійства стала власне рецитація поезій Василя Стуса та Ірини Калинець, чиї вірші озвучували організатор літературних вечорів у Львові поет Юрій Кучерявий, журналістка Оксана Колодрубець, а також лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка Олег Стефан та його молоді колеги — актори із Львівського академічного театру ім. Леся Курбаса, колектив котрого під орудою режисера Володимира Кучинського чверть століття тому розпочав свою творчу дорогу саме від поезії Василя Стуса. Загалом читання зібрали близько 130 осіб з числа відомих у Львові митців.

Читання відбувалися на тлі арт-інсталяції із образом зимових дерев, що його у техніці витинанки створила музейний художник-реставратор Наталія Гончарова. На авансцену упритул до ґрат було винесено тюремні табурети й тумби, на яких встановили портативні друкарські машинки радянського часу, — саме на таких українські «шістдесятники» виготовляли та розповсюджували поза цензурну літературу «самвидаву».

До пари цим фондовим експонатам публіці було також продемонстровано унікальні примірники авторських машинописних версій книжок Ірини Калинець та Василя Стуса із присвятою Ірині Стасів-Калинець та Ігорю Калинцю. Свого часу саме ці збірки були вилучені у них під час арештів та обшуків 1972 року, — сумнозвісного «великого покосу» української інтелігенції, що супроводжувався масовими репресіями та утисками свобод.

Естетично рівнозначним читання поезій Ірини Калинець та Василя Стуса пролунало й музичне оформлення акції «Зимові дерева», що складалося з сучасного цим поетам твору Лесі Дичко «Партита», соло на флейті якого виконала Наталія Кожушко. Вона ж заграла й соло для флейти «Сирінкс» Клода Дебюссі, — це, за словами композитора Остапа Мануляка, була саме та музика, що її «шістдесятники» відкрили для себе в час короткої хрущовської «відлиги».

Сам же Остап Мануляк запропонував аудіовізуальну композицію, створену у співавторстві з художником Михайлом Барабашем «Атмосферні опади», що виявилася образно-настроєвим суголоссям до Стусових «Зимових дерев».

Завершився вечір поезії унікальним творчим експериментом Юрія Булки. Його «Імпровізація», яка зворушила справжніх поціновувачів сучасного мистецтва, охоплювала музикування на флейті та одночасну рецитацію поезії, чому сприяло застосування електроніки «наживо». Для «Імпровізації» Юрій Булка обрав вірш Василя Стуса із розмірковуванням про сутність мистецтва та поклик митця, приреченого своїм вибором на несьогосвітність.