23 травня 2012 року відійшов у Вічність Борис Возницький – відомий український мистецтвознавець, багатолітній директор Львівської галереї мистецтв, академік Української академії мистецтв, Герой України (2005), лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1990), заслужений працівник культури України та Польщі, президент Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв (ІСОМ), доктор honoris causa Варшавської академії мистецтв, лауреат багатьох державних нагород та відзнак.

Бориса Возницького часто називають «ангелом-охоронцем» українських музеїв, замків, пам’яток культури. Адже невичерпна енергія і відданість справі цієї людини викликають захоплення. Завдяки його невтомній, наполегливій праці, авторитету вдалося врятувати безліч історико-культурних та мистецьких пам’яток України, робіт майстрів світового значення.

Для цієї непересічної особистості ніколи не було притаманним стояти осторонь, бути німим спостерігачем. Ще в дуже юному віці став зв’язковим Української Повстанської Армії, боровся за незалежність своєї Батьківщини.

У 1960-х роках почалася нова хвиля агресивного безбожництва і вандалізму в СРСР: руйнувалося безліч церков, соборів, цвинтарів, пам’яток історії і культури українського народу. Цілі епохи, важливі пласти української культури були під загрозою безповоротної втрати. Саме в той час Борис Возницький і розпочинає свою багатолітню клопітку охоронну діяльність.

Серед врятованих ним пам’яток можна назвати роботи Йоана Георга Пінзеля та Бертеля Торвальдсена, безліч картин, вівтарів, меблів, гобеленів, скульптур, предметів ужиткового та сакрального мистецтва.

Академік Б. Возницький ініціював об’єднання врятованих ряду стародавніх замків – Олеського, Золочівського, Підгорецького та Свірзького у так звану «Золоту підкову Галичини», яку щороку відвідують тисячі українських та іноземних туристів.

Загалом завдяки старанням Б. Возницького та його співробітників було врятовано приблизно 36 000 творів мистецтва.

Величезною заслугою є заснування Б. Возницьким ряду музеїв (Музей Пінзеля у Львові, Музей першодрукаря Івана Федорова, Музей найдавніших пам’яток Львова, Музей-садиба Маркіяна Шашкевича, Музей «Русалки Дністрової»), підтримка у комплектуванні фондів палацу Розумовських у Батурині, відновленні оборонної вежі вежі в П’ятничанах, збереженні Бернардинського костелу у Львові.

Перелічити усі заслуги і досягнення цієї непересічної людини не можливо. Ним, його невтомною енергією та працьовитістю захоплювалися за життя. І про все це мусимо пам’ятати і коли вже Його не стало. Уміння організувати роботу, знаходити фінансування в умовах скрутної економічної ситуації в країні та безкорисливость Б. Возницького мають стати прикладом для нас.

Колеги із Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» та Центру досліджень визвольного руху сумують разом із родиною покійного, його співробітниками, друзями. Адже передчасна смерть Бориса Григоровича Возницького – величезна і непоправна втрата для нашої країни.

Вічна Йому пам'ять!