18 травня, у рамках програми Білорусько-Шведських літературних днів у Львові та Ночі Музеїв, в «Тюрмі на Лонцького» відбулась цікава «читка» творів репресованих білоруських поетів.
Всі ми знаємо, чи хоча б здогадуємось, про скрутне громадянське становище братніх нам білорусів, які по нині страждають від політичного гніту Лукашенка. Особливо це питання стає актуальним, коли ми маємо на увазі цензуру та розвиток «вільнодумної» літератури цього народу. Тому, згадуючи власний період 30-х й 60-х років минулого століття, зовсім не дивуємося, що нещодавно саме білоруський ПЕН-клуб першим у світі започаткував нову премію – «За кращий твір, написаний за гратами»! Отже, «білоруська тема» болить і не лише на білоруській землі.
Зустріч «Поезія в тюрмі» зібрала потужний білорусько-україно-шведський склад відомих промовців, котрі декламували вірші «вигнання» та ділилися своїми враженнями і розуміннями положення сучасної літератури й мови в тоталітарній Білорусі. Свою позицію біля мікрофона висловлювали:
Володимир Орлов, який відверто цитував трагічні моменти з життя засудженого білоруськомовного поета
Володимира Някляєва, котрому так і не вдалося пройти на пост президента Білорусії;
Борис Петрович, який, розповідаючи про новий літературний феномен – «тюремна критика», сентиментально згадував свого товариша-арестанта Алеся Бяляцкого;
Дмитро Плакс, який щиро поділився своїми власними білорусько-шведськими віршованими екзистенціями з приводу буття поета в країні «КГБшного кшталту».
Також колоритно лунало «жартівливе слово» Юрка Садловського – українського поета-перекладача збірок Володимира Някляєва, який розбавив загальну атмосферу смутку і жалю по-акторськи епатажним цитуванням перекладених ним же творів відомого білоруса.
Однак, найбільше думки про «проблеми поетів» чекали від досвідченої української літераторки Оксани Забужко.
У своєму виступі пані Оксана як завжди вміло підбила підсумки всьому, що було вимовлено до неї: в літературному контексті порівняла українські «щєрбицькі» часи з сьогоденними «лукашенківськими»; зробила ліричний відступ-спогад про 90-ті роки, коли вона перекладала білоруську Світлану Алексієвич та міркувала про сприйняття людей Чорнобильської катастрофи; виокремила загальну проблему Білорусії, сформулювавши її у пасажі про «мову в тюрмі», а також порівняла творчі долі українського Василя Голобородька з білоруським Алесем Разановим, поезію якого, у власному перекладі, вона зачитала як мораль зустрічі. Таким чином, перемістивши межу з «історичної» літератури на «життєву» філософію, в цілому Оксана Забужко надихнула всіх присутніх на віру в повноцінне РІДНОМОВНЕ майбутнє як української, так і білоруської літератур.
Як бачимо, «поезія в тюрмі» є і пекучим спогадом, і болючою реальністю, котра, на жаль, не минула стороною літературний шлях жодного зі слов’янських народів.
текст: Ярослава Яковлева
Джерело Afisha Lviv
