17 грудня відійшла у вічність видатна дисидентка, член правозахисної Української Гельсінкської групи, художниця декоративно-ужиткового мистецтва, громадська діячка, член Наглядової Ради Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» Стефанія Шабатура. Прощання з Покійною відбудеться у четвер, 17 грудня, похорон — у п’ятницю на Личаківському кладовищі Львова.
Четвер, 18 грудня
13.00 год. Перевезення до Церкви Стрітення Господнього, вул. Винниченка, 30.
19.00 год. Парастас в Церкві Стрітення Господнього, вул. Винниченка, 30.
П’ятниця, 19 грудня
10.00 год. Чин Похорону в Церкві Стрітення Господнього, вул. Винниченка, 30.
11.30 год. Піша хода з Церкви на Личаківське кладовище.
12. 00 год. Чин Похорону на Личаківському кладовищі, поле почесних поховань.
5 років ув’язнення в таборах суворого режиму, 3 роки заслання, з них — 115 діб карцерів і півтора року камер провела художниця Стефанія Шабатура за свою громадянську позицію.
Стефанія Михайлівна Шабатура народилася 5 листопада 1938 року в селі Іване — Золоте Заліщицького району Тернопільської області. Батько загинув на війні. Мама Анна – знана народна художниця і майстриня. У 1961 році Стефа закінчила художнє училище, 1967 – Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва за фахом художник-прикладник. Член Спілки художників України. Гобелени Стефанії Шабатури не раз експонувалися на виставках і були високо оцінені пресою.
Пані Стефанія брала участь у роботі львівського Клубу творчої молоді «Пролісок» (КТМ), розповсюджувала літературу самвидаву. 1970 р. разом із групою львівських письменників і художників виступила на захист Валентина Мороза і добивалася дозволу бути присутньою на його суді.
Ув’язнена під час масових арештів української інтеліґенції 12 січня 1972 року за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації й пропаганди. Їй інкримінували, зокрема, розповсюдження машинописних збірок Василя Стуса «Веселий цвинтар», Миколи Холодного «Крик з могили», статті Валентина Мороза «Серед снігів». 12-13 липня 1972 року засуджена за ст. 62 ч. 1 КК УРСР до 5 років ув’язнення в таборах суворого режиму та 3 років заслання. Ще до суду виключена зі Спілки художників.
Покарання відбувала у жіночому таборі ЖХ-385/3-4 в сел. Барашево Теньгушовського р-ну, Мордовія. Брала дуже активну участь в акціях протесту, голодуваннях, домагалася статусу політв’язня, амністії для всіх в’язнів сумління, за що її карали перебуванням у ШІЗО (штрафний ізолятор, карцер) і ПКТ (приміщення камерного типу). Усього на її рахунку 115 діб карцерів і півтора року ПКТ.
Шабатурі забороняли малювати, у зв’язку з чим жінки-політв’язні оголошували голодування протесту. Лише 1974 представник Львівського КГБ привіз їй етюдник, фарби, олівці, пензлі та папір. Тому адміністрація табору не відбирала їх.
У кінці 1975-го Стефанію возили етапом до Львова на «перевиховання». 10 грудня, у День прав людини, вона, як і в попередні роки, оголосила голодування протесту проти порушень прав людини в СРСР. Попри наполегливі докори працівника Львівського КГБ, Шабатура її не припинила. Тоді пообіцяли, що вона «ще пошкодує» про це.
Зразу ж після повернення до табору, просто на вахті, Шабатурі оголосили акт про спалення 150 її малюнків та екслібрисів, відібраних перед від’їздом, – як “абстрактних" і де зображено табір. «Крамольною» виявилася навіть літера «Ш» під малюнками: нагадувала тризуб… На знак протесту в лютому 1976 відмовилася від роботи. Її спочатку посадили в карцер, а в квітні – на півроку до ПКТ. Начальник табору Шорін цинічно заявив: «Ми зараз не розстрілюємо, але в нас є інші способи зробити так, щоб із табору ви живою не вийшли». Шабатура оголосила голодування, яке тримала 12 діб. Мордовськими таборами прокотилася хвиля протестів проти знищення інтелектуальної власності (тоді ж були оголошені акти про знищення вишивок Надії Світличної, віршів Ірини Калинець та Василя Стуса).
У 1979 році Стефанія Шабатура стала членом Української Гельсінської групи – правозахисної організації, до якої входили найбільш відомі українські дисиденти радянських часів – зокрема, Левко Лук’яненко, Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл, Йосиф Зісельс, Мирослав Маринович та інші.
Напркиінці 80-х була активісткою Львівських організацій “Меморіалу", Народного Руху України, брала участь у боротьбі за відродження репресованої Української греко-католицької церкви, 1990-95 була депутатом Львівської міськради. З 1991 — голова Марійського товариства милосердя.
Саме Стефанія Шабатура стала однією з трьох депутатів Львівської міськради першого демократичного скликання, які 3 квітня 1990 року підняли український прапор над львівською Ратушею.
Працювала художницею в текстильній промисловості. 1999 р. нагороджена Орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня. Указом Президента України від 8.11. 2006 як член УГГ нагороджена орденом «За мужність» І ступеня. Останніми роками тяжко хворіла.
