В цей передвеликодний час пропонуємо друзям нашого музею новий цікавий експонат – листівку, яку художниця Стефанія Шабатура надіслала із  свого місця заслання в с. Макушино Курганської області подрузі, поетесі Ірині Калинець в Ундино-Посельє Читинської області, де та також відбувала заслання.

Стефанія Шабатура та Ірина Калинець належать до покоління молодої інтелігенції інакодумців, відомої в історіографії як шістдесятники. Обидві були заарештовані під час «Великого покосу» 12 січня1972 року і засуджені за звинуваченням в «антирадянській агітації та пропаганді». Після закінчення термінів ув’язнення в радянських таборах, кожна з них відбула ще трирічне заслання. Для Стефанії Шабатури воно тривало впродовж 1977–1979 рр., для Ірина Калинець – 1978–1981 рр.

Лист на поштівці із зображенням картини Іллі Машкова «Фрукти і тюльпани» художниця писала в декілька етапів – перші записи зробила 30 квітня (Великдень), а дописувала на наступний день – 1 травня 1978 року.

Кожен рядок листа Стефанії Шабатури наповнений щемливою тугою самотності людини, силоміць відірваної від дому, родини, друзів, улюблених занять. А єдиними засобами зв’язку з ними на довгі роки стали листи та нечасті телефонні розмови.

30.4. [1978]

Христос воскрес!

Дорогенька, сьогодні Великдень.

На столі у мене мамині писанки, паска, свічечка воскова і я. Але краще було в Мордовії без паски і писанок, бо разом з людьми. Маю сьогодні розмову з мамою і з Ніною. А на пошті чекав на мене Твій єдиний лист. Дякую. Дуже добре, що там Тобі не одиноко. В селі люди завжди і всюди кращі, а тут так всі запиваються, що світа божого не бачать. А гуртожиток, в якому я живу завжди наповнений всяким збродом. Страшно навіть на вулицю виходити вечором. Маю нагляд навіть коли сплю, але я явно слухаю все, що мені потрібно, бо іншого виходу нема. Робила старання за Орисю[1], писала в ГУИТУ[2], щоб направили її в Макушино, а я зобов’язуюсь дати їй матеріальне утримання і опікуватись нею, як інвалідом. З Мордовії мені відповіли, що вона буде направлена на заслання «на общих основаниях». Отаке. Ані відмова, ані згода. Буду ще писати в ГУИТУ. А може Ти порадиш куди написати?

1.05.1978

Дописую після розмови з Тобою. Голос Твій по телефоні не впізнаєш. З Софійкою не поговорила. Вже був зв'язок з Н[ью]-Й[орка], але вона не прийшла. Можливо, пізніше ще поговоримо. Від Галі маю потвердження, що листи мої вона дістала, але від неї вже давно нічого не було. Можливо, не доходять до мене. Мала добре листування з Ч., але останнім часом зіпсувалося (після Надійчиного виклику, що до мене не дійшов). Одна жінка писала, що вислала мені запр. [ошення], але я не дістала. Виглядає, що нам не так-то вже й легко буде, як здавалося. Стрий мій теж щось надумав, але хтозна чи що вийде.

А Ігорові напиши, що не писала їм через його невдале сватання. Про мене то він не подумав і що буде зі мною, якщо я закохаюся і залишуся одна в цій пустоті? Так воно і сталося. Дуже тяжко мені від цього всього. Видно замало тих мук, потрібно ще й таке пережити. А то виявляється гірше, ніж всякі карцери.

Сьогодні ні одного листа на пошті. Забувають потрохи. Здається і я замовчу на деякий час. Для чого турбувати людей і зобов’язувати їх до відповіді. Та й немає вже сили до тої писанини (до Тебе це не відноситься).

Дуже гарна погода ці дні. Тепло і сонячно. Бачила макушинську демонстрацію. Ідуть і «шатаються». Ніхто не гукають «ура». Тільки один відділ культури відповів на «ура». В гуртожитку вимерло – всі роз’їхались. Враження – ніби в пустій тюрмі. Мандрую в своїх думках по всіх усюдах, та й вся радість моя.

Іринко, адреси Оксани Я.[3] не маю, вона мені не пише. Знаю, що вона дістала попередження.

Ага, як їхала додому, то бачилась з Оленкою, подружкою Паруйра[4].

Цікава дівчина, але не розуміє вона його і всіх їхніх проблем. Думаю, що їм трудно зрозуміти всіх нас. В них свої проблеми і відчуття, і розуміння такого як є між нами нема і не буде. Думаю ти мене зрозумієш. В неї особисте зацікавлення, а інше лиш стає на перешкоді цьому.

Бувай здорова. Дай Боже натхнення до праці і успіхів.

Цілую. Стефанія.

Кланяюсь таткові.

[1] Ірина Сеник (1926—2009) – поетеса, дисидентка учасниця УГГ з 1979 року, табірна товаришка Ірина Калинець та Стефанії Шабатури...

[2] Главное управление исправительно-трудовых учреждений.

[3] Оксана Яківна Мешко (1905—1991) – українська дисидентка, одна із членів-засновиників УГГ.

[4] Паруйр Айрікян (нар. 1949 р.) – вірменський дисидент, політичний та громадський діяч, політв’язень.

 

Ірина Єзерська