Вночі 13 січня 2013 року на 83-му році життя відійшов у вічність відомий український правозахисник, дисидент, політв’язень брежнєвських таборів, народний депутат України 1-го скликання, почесний голова Республіканської християнської партії Михайло Горинь.

Іще школярем Михайло Горинь мав зв’язки з підпіллям ОУН, виготовляв і розповсюджував листівки. Приреченому разом із сім’єю на виселення до Сибіру, Михайлові із матір’ю вдалося втекти з етапу й легалізуватися в Ходорові. На початку 1950-х років він навчався на відділенні логіки та філософії Львівського університету, звідки його відрахували 1953 року за відмову вступити до комсомолу. Поновити навчання Михайлові допоміг ректор, академік Євген Лазаренко.

Розпочавши працю спершу на освітянській ниві, Михайло Горинь незабаром занурився у світ наукових досліджень у галузі психології, організував на Львівському заводі автонавантажувачів науково-практичну лабораторію психології і фізіології праці, підготував дисертацію та виступив автором низки методичних розробок та публікацій. Влившись до кіл київських та львівських «шістдесятників» і заприятелювавши із Іваном Дзюбою, Іваном Драчем, Іваном Світличним та Дмитром Павличком, налагодив виготовлення та розповсюдження в Україні літератури самвидаву й видань із-за кордону. Однак кар’єру науковця перекреслив арешт 26 серпня 1965 року за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди.

18 квітня 1966 року на закритому засіданні Львівського обласного суду в одній справі з братом Богданом Горинем, Михайлом Осадчим і Мирославою Зваричевською Михайла Гориня засудили до ізоляції на 6 років у таборах суворого режиму. Покарання відбував у Мордовії, звідки його за пропаганду і поширення самвидаву серед у липні 1967 року помістили у Володимирський централ.

Після звільнення у 1971 році не отримав дозволу на прописку у Львові, де мешкала сім’я, тож змушений був працювати машиністом на будівництві хімкомбінату в Рівненській області, кочегаром у різних котельнях, а згодом — психологом на заводі «Кінескоп». При цьому правозахисної діяльності не облишив, а став одним із засновників Української гельсінської групи 1976 року, а в серпні 1978 року разом із В’ячеславом Чорноволом відновив часопис «Український вісник».

Удруге Михайла Гориня арештували 3 грудня 1981 року, засудивши 25 червня на 10 років позбавлення волі в таборах особливого режиму та 5 років заслання за антирадянську агітацію і пропаганду та відмову дати свідчення у справі І. Кандиби. І тільки «перебудова» принесла 2 липня 1987 року цьому «особливо небезпечному рецидивісту» помилування.

Після звільнення Михайло Горинь організував і очолив робочу групу захисту українських політв’язнів, яка увійшла до Міжнаціонального комітету захисту політв’язнів. Він ініціював й організував різноманітні акції, що призвели до проголошення та утвердження незалежності України. 1989 року працював в оргкомітеті Народного руху України, був головою секретаріату партії. Також очолював Українську республіканську партію та виступив одним із засновників Республіканської християнської партії (1997), був членом її Центрального проводу. Михайло Горинь очолював Конгрес національно-демократичних сил, заснував Центр досліджень проблем громадянського суспільства, його обирали до українського парламенту та головою Української всесвітньої координаційної ради.

Поховають кавалера орденів «За заслуги», Ярослава Мудрого, «За мужність», Свободи Михайла Гориня у Львові на Личаківському цвинтарі. Прощання з покійним відбудеться 15 січня об 11.00 у Церкві Святої Трійці, що на вул. Тершаківців, 11. О 12.00 розпочнеться чин похорону.

Сьогодні, 14 січня, о 19.00 відбудеться парастас у Церкві Святої Трійці, що на вул. Тершаківців, 11.

Як повідомляє прес-служба ЛМР, Михайла Гориня поховають на 67-му полі почесних поховань Личаківського цвинтаря.