18 листопада з нагоди 95-ї річниці проголошення Акта незалежності Латвійської республіки почесний консул Латвійської республіки у Львові Володимир Гарцула у колишній слідчій в’язниці гестапо й НКВД у Львові, де тепер діє Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького», відкрив пересувну документальну виставку «Латвійська трагедія. 1941».
Відвідувачами музею, які першими ознайомилися із новою виставковою пропозицією, стали Генеральний консул Республіки Польща у Львові Ярослав Дрозд, почесний консул Королівства Нідерландів у Львові Богдан Панкевич, представники ЗМІ та місцевих владних органів, директори наукових бібліотек, історики, громадські діячі.
Із вітальним словом на відкритті експозиції виступили заступник директора департаменту з питань культури Львівської обласної державної адміністрації Мирослава Туркало, голова постійної депутатської комісії культури Львівської міської ради Ярослав Музичко, голова правління «Центру балтистики» Юрій Садловський, дисидент і політв’язень, лауреат Національної премії України ім. Т.Шевченка поет Ігор Калинець та генеральний директор Національного музею «Тюрма на Лонцького». Промовці наголошували на тому, що виставка про трагічні події в історії пояснює, якою дорогою ціною громадянам дістається свобода і незалежність власної держави.
Експозиція, 25 банерів котрої уміщують численні світлини, репродукції документів та газетних публікацій. висвітлює такі події, як депортації й голокост, репресії комуністичного режиму, репатріацію німців, нацистську окупацію та репресії, а також спротив народу двом окупаційним режимам. Аби львів’яни мали змогу дізнатися про латвійську трагедію 1941 року, керівник громадської організації «Центр балтистики», член Cпілки письменників Латвії та Асоціації українських письменників Юрій Садловський переклав її текст українською.
«У 1940 році розпочалася окупація Латвії комуністичним режимом. У той час, коли населення країни складало 2 млн, третину людей просто знищили – як фізично так і духовно. Але цей маленький народ пережив цю трагедію, а за нею й нацистську окупацію, і зміг відновитися. Важливо, що люди не створювали нічого нового, а відновлювали ту країну, яка у них існувала до 1941», – розповів Юрій Садловський.
«Тут можна знайти багато аналогій з українською історією того ж періоду: ті ж самі депортації, репресії, масові розстріли в тюрмах, підпільна боротьба за свою державу, той самий біль та страждання. Латвія – маленька країна у порівнянні з Україною за кількістю населення. Латвія не перебувала так довго під окупаційними режимами, як Україна, і втратила свою незалежність у 1940 році, коли прийшла радянська влада. Маленька держава не могла опиратись великій радянській армії, а тому одразу перейшла в партизанку. Тому у них не були втрачені ідентичність, дух, це була консолідована нація, яка розуміла свою мету – звільнитись від окупації тоталітарного режиму. Історія України, якщо порівнювати, набагато трагічніша, держава перебувала під окупацією кількох тоталітарних режимів. Якщо боротьба за незалежність у Латвії була у межах одного-двох поколінь, то в Україні ця естафета боротьби передавалась з покоління в покоління. Тоталітарні режими і до латвійців і українців використовували один сценарій. Обидва народи це добре пам’ятають, тому ця виставка є нам зрозумілою, більше того: вона тематично перегукується із нашою постійною експозицією і немовби продовжує її», – зазначив директор музею Руслан Забілий.
«Виставка справді жахлива, таку ж історію пережили і ми, українці. Справді у таборах було багато прибалтійців. Ці старші люди, які не брали дуже активної участі у протестах, голодівках, але вони нам допомагали, підтримували Це були старші панове – лісові брати, а молодші були естонці. Ми жили в дуже добрих стосунках, разом боролись в табірному русі опору. Так, у радянських концтаборах українці знаходили спільну мову з латвійцями», — підтвердив український дисидент Ігор Калинець.
«До речі, саме завдяки контактам із українцями й безосередньо із нашим письменником Михайлом Осадчим, визначний латвійський поет Кунтс Скуєнієкс, перебуваючи в мордовському ув’язненні настільки добре вивчив українську мову, що згодом став перекладачем творів Лесі Українки на латиську, опублікувавши їх одразу після звільнення у збірці «Сестра громовиці», — згадав Ігор Калинець. У відповідь на це д-р Юрій Садловський продекламував власний переклад «Малої батьківшини» Кунтса Скуєнієнкса та одарував музею поетичну антологію «З латвійського берега».
Після відкриття експозиції у кінолекторії Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» відбувся показ історичного документального фільму режисера Едвінса Шноре «Радянська історія».
Довідка:
Виставку «Латвійська трагедія.1941», демонстрація якої відбувається за підтримки Посольства Латвійської республіки в Україні, можна оглянути в Національному музеї-меморіалі «Тюрма на Лонцького» до 1 лютого 2014 року щодня з 10:00 до 19:00 без перерви (у неділю до 17:00) за адресою: Львів, вул. Степана Бандери, 1 (вхід з вулиці Бандери).
Прочитати і побачити фото:
http://www.radiosvoboda.org/content/article/25172055.html
http://zik.ua/ua/news/2013/11/18/u_tyurmu_na_lontskogo_pryvezly_chastynku_istorii_latvii_1941_roku_440735
http://galinfo.com.ua/news/146723.html
http://www.ukr.net/news/u_tjurm_na_lonckogo_vistavka_latv_jska_traged_ja_1941_foto-24911787-1.html
http://uaport.net/uk/news/ua/t/1311/19/3541440
