Вісімнадцять років тому, 25 березня 1999 року на трасі поблизу м. Борисполя під Києвом загинув в автокатастрофі відомий український політичний діяч, журналіст, публіцист, шістдесятник В’ячеслав Чорновіл. Цьогоріч у грудні йому б виповнилося 80 років.
В’ячеслав Чорновіл – яскрава постать українського дисидентського руху, один з беззаперечних моральних авторитетів, політик, що займався власне державотворенням. Життя та діяльність уродженця Черкащини тісно пов’язані зі Львовом.
За опір радянській системі тричі арештовуваний та суджений. Під час слідства у 1967—1968 та 1972—1973 р.р. перебував у слідчому ізоляторі Управління КДБ у Львівській області, відомому в народі, як «тюрма на Лонцького».
У фондах Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» зберігаються три листи В’ячеслава Чорновола із заслання в Якутію до його куми – хрещеної матері його сина Тараса, відомої поетеси, шістдесятниці Ірини Калинець, яка на той момент теж відбувала заслання в Читинській області.
Ці три листи дають багато інформації про життя та побут політв’язнів, проблеми, з якими стикалися неблагонадійні для режиму особи, про інших українських і не тільки дисидентів (В. Стуса, С. Шабатуру, П. Айрікяна, І. Світличного, Є. Світличного), про особисті переживання, хвилювання за рідних. З усієї підбірки листів, адресованих Ірині Калинець її друзями та однодумцями, листи від В’ячеслава Чорновола найдовші. В одному з них, він і сам написав, що не вміє писати коротко. Як справжній журналіст, він детально змальовував усе, що його оточувало та хвилювало. Таким чином, будучи позбавлений якісного спілкування, своїй однодумиці писав своєрідні репортажі із якутського життя засланого політв’язня. Епістолярний стиль В. Чорновола вражає легкістю та дотепністю, красою маловживаних українських слів. У ньому наче відображається особливий шарм, притаманний його особистості. Величезна життєрадісність, оптимізм і любов до життя проступають навіть в описах сірих буднів людини, змушеної терпіти складний побут і нав’язані умови життя.