5 листопада 2021 виповнюється 85 років Марії Гель – громадській діячці, дружині дисидента Івана Геля. На жаль, вже майже рік її немає з нами.

Сьогодні у Національному музеї-меморіалі «Тюрма на Лонцького» відбулася презентація документального фільму «Марія Гель. Спомини життя», який створено на основі відеоспогадів Марії Гель, що зберігаються в архіві усних спогадів музею (матеріал записаний науковими співробітниками музею на межі доленосних для України 2013 – 2014 років).

Марія Йосипівна Гель (в дівоцтві Войтович) народилася у 1936 році у селі Дрогоїв біля Перемишля на Закерзонні в заможній селянській родині.

На долю цієї мужньої жінки випали непрості перипетії історії України ХХ ст. Переселенка із територій, які після Другої світової війни відійшли до складу Польщі, Марія ще в дуже юному віці зазнала випробувань, на які звичайну людину прирікають диктатори  заради політичних та ідеологічних інтересів. Її сім’я, як і багато інших родин переселенців, змушена була залишити напрацьоване десятиліттями, а то й століттями майно, будівельні матеріали на нову хату й прекрасний виплеканий батьком сад й поселилася з незначною частиною врятованого в тісному будинку в селі Верхня Білка біля Львова. Жили, долаючи упередження до чужинців місцевих мешканців та пресинг співробітників радянських органів безпеки. Через родинне походження – старший брат – учасник українського визвольного руху й політв’язень  не змогла  здобути бажану філологічну освіту в омріяному Львівському університеті ані навіть поступити до компромісного Поліграфічного інституту. Остання спроба  здобути вищу освіту на вечірньому відділенні біологічного факультету Львівського університету вже після першого ув’язнення чоловіка теж була невдалою.

Долю свою вона пов’язала з Іваном Гелем, який теж походив із політично неблагонадійної для радянської системи родини й сам обрав дорогу спротиву тоталітарній імперії та комуністичній ідеології.

Як дружина двічі судженого за «антирадянську агітацію та пропаганду» Івана Геля, Марія Гель зазнала багатьох випробувань: переслідування й постійний контроль КГБ, обшуки, прослуховування, втручання спецслужб в найінтимніші сфери  життя, погрози через відмову до співпраці, недоброзичливість оточення, тривалу розлуку з коханим чоловіком, довгі й виснажливі поїздки на короткі побачення, що залежали від волі табірної адміністрації, важке матеріальне  становище. Однак пережите не зламало її, а радше загартували й так міцну волю. Марія Гель виховала чудову доньку Оксану, яка з юних літ вже була інакодумицею. Не побоялася погроз позбавлення батьківських прав, перешкод в освітніх і кар’єрних можливостях дочки. Завжди була надійним тилом для чоловіка. Щоб допомагати йому із самвидавом закінчила курси друкарок. Курувала так звану «пошту з таборів», не раз наражалася на небезпеку перевозячи заяви українських політв’язнів до Москви тамтешнім правозахисникам з метою  оприлюднення їх на Заході.У 1980-х рока  розділила з чоловіком долю засланця в поселенні Милва Комі АРСР, де доводилося жити у важких кліматичних умовах серед небезпечних кримінальних злочинців.

Після повернення наприкінці 1980-х років стійко витримала перешкоди чоловіка в прописці й працевлаштуванні. Не лише підтримувала Івана Геля в його активній громадсько-політичній, самвидавній роботі та участі в русі за легалізацію УГКЦ, а й сама активно долучилася до роботи. Не раз її слушними й мудрими порадами користувалися чоловік та його соратники.

У 1991 році Марія Гель була обрана депутаткою Львівської міської ради, працювала в комітеті з відродження духовності і культури, займала активну й небайдужу позицію у важливих для міста, регіону та держави справах.

Не стало пані Марії 5 грудня 2020 року. Похоронена на Личаківському цвинтарі у Львові.

Ірина Єзерська-Вдовенко