У фонди Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» нещодавно надійшов портрет греко-католицького священика отця Володимира Галайчука. Він, як капелан армії ЗУНР, брав участь в поході на Велику Україну для боротьби з більшовиками. Помер в «чотирикутнику смерті» від плямистого тифу, епідемія якого скосила багатьох українських воїнів у 1919 р.
Отець Володимир Галайчук був одружений із Наталією Горалевич, донькою греко-католицького священика, відомого громадського діяча Лева Горалевича – багатолітнього пароха с. Угерсько. Під час його служіння в Угерську було збудовано велику муровану церкву. Разом з тим отець Лев був заступником Остапа Нижанківського, директора стрийського «Маслосоюзу». Помер, втративши здоров’я в польській в’язниці, 60-річним в 1920 р. за рік після смерті зятя і розстріляного польською владою Нижанківського,
Наталія Галайчук була довголітньою вчителькою «Рідної школи» на Ланах в м. Стрий. У подружжя був син Богдан (1911–1977), який закінчив економічний факультет Львівського університету. Згодом продовжив навчання у м. Льєж (Бельгія). Під час війни працював у редакції газети «Краківські вісті».
Після війни разом з дружиною Іриною емігрував до Аргентини, де, зокрема, певний час працював радником з економічних справ президента цієї країни. У подружжя народилося дві доньки: Тамара (1938–2017) та Таїса (1946 р. н.) Дочка Таїса і внуки живуть на даний момент в Аргентині.
Цю інформацію, як і портрет, надала Ірина Григорівна Кухар, далека родичка отця Володимира.
З фотопортрету, розмір якого 47×37 см, отець Володимир Галайчук постає перед нами молодим елегантним чоловіком із значком у формі хреста на лацкані піджака праворуч. Сам портрет являє собою овальне фото в кольорі сепія у паспарту, рамі і під склом.
Даний експонат вельми збагатив колекцію музею не просто як ще одна одиниця зберігання, а й сенсово наповнив ще однією історією українця, що віддав життя за незалежність своєї держави й ще однієї української родини, яка зазнала утисків за свої переконання й змушена була шукати кращого життя в еміграції.
Ірина Єзерська
