Сорок дев’ять років тому 12 січня 1972 р. відбулися арешти співробітниками КГБ  інакодумної української інтелігенції. Подія ця має в історіографії назву «великого покосу». У Львові у цей день були арештовані В’ячеслав Чорновіл, Ірина Калинець, Стефанія Шабатура, Михайло Осадчий, у Самборі –  Іван Гель, у Києві – Василь Стус, Іван Світличний, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Микола Плахотнюк, Олесь Сергієнко та інші.

Арешти тривали й в інші дні січня, впродовж 1972 р. та у 1973–1974 рр.  Жертвами «великого покосу» стало понад сто осіб.

У фондах Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» зберігається ряд унікальних артефактів, безпосередньо пов’язаних із цими сумними подіями. Це самвидавні збірки поезій поетів-шістдесятників: «Зимові дерева» Василя Стуса (Київ, 1969), «Крик з могили» Миколи Холодного, «Оранта» Ірини Стасів-Калинець (Львів, 1970), «Спогад про світ» Ігоря Калинця (Львів, 1970).

Василь Стус подарував свою збірку «Зимові дерева» подружжю Калинців під час відвідин Львова в новорічно-різдвяний час кінця 1971 – початку 1972 р. Тоді він гостював у їхньому домі, долучився до вертепу, захоплювався збереженням у Галичині давніх звичаїв. Ірина Калинець проводила йому екскурсію Львовом, знайомила з красою архітектурних пам’яток стародавнього міста.

Збірки Ірини та Ігоря Калинців вартісні не лише поетичними творами, а й довершеним мистецьким оформленням (для ілюстрацій «Спогадів про світ» використано фото графіки Ярослави Музики з циклу «Символи Сковороди»), обтягненими тканиною обгортками, світлинами авторів.

Варто зазначити, що спецоперація органів держбезпеки «Блок» та арешти 1972 р. мали своєю провідною метою розправитися з виготовленням та поширенням самвидаву, головним чином друкованим органом інакодумців  – журналом «Український вісник».

Збережені у музеї експонати теж були «арештовані» в січня 1972 р. одночасно із їх власниками і авторами. Так поетичні збірки Ірини та Ігоря Калинців та Василя Стуса були вилучені під час обшуку у помешканні Калинців 12 січня 1972 р. як речові докази у справі Ірини Калинець. Вони проходили спеціальну експертизу в Львівському відділенні Київського науково-дослідного інституту судової експертизи, про що свідчить збережений на них штамп. Згодом їх долучили до справ Василя Стуса та Ігоря Калинця.

Збірка Миколи Холодного «Крик з могили» була подарунком на уродини Стефанії Шабатурі від активного видавця самвидаву Івана Геля, про що свідчить дарчий напис і автограф. Книжечка теж стала доказом «антирадянської агітації та пропаганди» художниці і була вилучена під час арешту 12 січня 1972 р. в її квартирі.

Василь Стус, Ірина Калинець та Стефанія Шабатурв  були арештовані 12 січня 1972 р., Микола Холодний, головним звинуваченням якого було створення збірки «Крик з могили» – 20 лютого 1972 р., Ігор Калинець  – у серпні 1972 р. Стуса, Калинців, Шабатуру засудили за ст. 62 ч. 1 КК УРСР «антирадянська агітація та пропаганда» до багаторічних термінів ув’язнення у таборах та заслання. Микола Холодний став жертвою маніпуляцій КГБ, шантажований психіатричною експертизою. Від його імені в «Літературній Україні» було опублікованого створеного спецслужбістами листа «На терези совісті», в якому автор ніби то відрікався від своїх «політично хибних віршів» та засуджував осіб, які затягнули його «в антирадянську трясовину». Його тоді не судили, але про спокійне життя й творчість довелося забути. Поета часто арештовували, звільняли з роботи, чинили перешкоди в літературній та педагогічній роботі, постійно контролювали та погрожували примусовим лікуванням у спецпсихлікарні.

В часи Незалежності, після реабілітації Ірина та Ігор Калинці повернули вилучені у них матеріали та передали до Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького», що постав на місця слідчого ізолятора КГБ, де вони утримувалися під час політичного процесу 1972 р. Аналогічно сталося й із збіркою Миколи Холодного, яку за дорученням Стефанії Шабатури передала до музею педагогиня та дослідниця Ольга Ігнатенко.

Після завершення локдауну відвідувачі зможуть побачити ці експонати на тимчасовій виставці в одній з камер на другому поверсі музею.

Ірина Єзерська-Вдовенко