Музейну колекцію поповнили нові електронні копіїфото, що засвідчують епізоди трагічних подій літа 1941 р. в Івано-Франківську – тогочасному Станіславові. Мова йде про масові розстріли чекістами політичних в’язнів у тюрмі міста на початку нацистсько-радянської війни.

Станіславівська тюрма від серпня 1940 р. мала ліміт 472 в’язні, а в 1941 р. ліміт було зменшено на 10 осіб. Незадовго до початку нацистсько-радянської війни, станом на 10 червня 1941 р., у станіславівській тюрмі перебувало 2 555 в’язнів. Тобто у п’ять разів більше, ніж було можливо розмістити.

У покинутому приміщення Управління НКВД у Станіславівській області.

У покинутому приміщення Управління НКВД у Станіславівській області.

22 червня 1941 р. розпочалася війна, відтак головним завданням НКВД стало вирішення питання політичних в’язнів, котрі переповнювали тюрми Західної України. 23 червня, згідно з наказом Всеволода Мєркулова (нарком внутрішніх справ СРСР), в’язнів розділили на дві категорії: за 1-ою категорією в’язні підлягали розстрілу, за 2-ою – евакуації в концтабори. Того ж дня було затверджено план евакуації, за яким 2 000 ув’язнених станіславівської тюрми скеровували до тюрем Орловської області на території Росії, і ще 511 – Тульської області. Для здійснення цієї операції лише для потреб тюрми в Станіславові було надано 70 вагонів. Отже, в кожному вагоні мали б перебувати 35 осіб, що відповідало тогочасним нормам депортації цивільного населення з урахуванням їх власних речей (хоча в’язні власних речей не мали). Проте, згідно з інформацією з Відомості вибуття та руху ешелонів по тюрмах УРСР від 5 лютого 1942 р. депортували лише 991 особу, тобто лише 40 % від запланованої кількості, оскільки частину вагонів було передано для потреб евакуації промислових об’єктів, військових потреб та потреб партійного керівництва, котре рятувало своє майно.

У підвалі будівлі праворуч були виявлені тіла вбитих

У підвалі будівлі праворуч були виявлені тіла вбитих


Закривавлені ноші при стіні в подвір’ї Управління НКВД у Станіславівській області.

Закривавлені ноші при стіні в подвір’ї Управління НКВД у Станіславівській області.

Проблема розстрілів політичних в’язнів у Станіславові немає повноцінного висвітлення через брак документів, порівняно з іншими тогочасними центрами областей Західної України. Наприклад немає в архівах розстрільних списків в’язнів, а також проміжних звітів про хід т.зв. «розвантаження тюрем від кримінально-політичного елемента» (так у радянських документах називали процес розстрілів політичних в’язнів в 1941 р.). Документально підтверджується лише 1000 розстріляних в’язнів станіславівської тюрми (мова йде про інформацію зі Звіту начальника Тюремного управління НКВД УРСР Філіппова). Також у звіті зазначено про звільнення 295 в’язнів та залишення у в’язниці 647 осіб. За розпорядженням начальника тюрми Гриценка, частково трупи були поховані у підвалах тюрми, а здебільшого за межами міста.

Згодом, після відступу більшовиків, 3 липня 1941 р. до міста увійшли угорські війська. Після активізації громадського життя міста, 16 липня 1941 р. у львівській газеті «Українські щоденні вісті» з’явилася замітка про 1500 загиблих в тюрмі. Проте з огляду на хронологічний розрив між подіями та свідченням, складно констатувати достовірність такого твердження. В 1989 р. неподалік від Івано-Франківська в Дем’яновім Лазі, під час археологічних розкопок було знайдено масове людське поховання – 524 останки. Судово-медична експертиза решток підтвердила насильницьке убивство цих людей співробітниками НКВД влітку 1941 р. Від 1998 р. тут діє меморіал пам’яті жертв.

Отже, через відсутність та контраверсійність письмових джерел складно конкретизувати кількість розстріляних в’язнів у Івано-Франківську в кінці червня – на початку липня 1941 р.

В’язні, що вижили під час розстрілів, випущені із в’язниці після окупації Станіславова угорцями 3 липня 1941 р.

В’язні, що вижили під час розстрілів, випущені із в’язниці після окупації Станіславова угорцями 3 липня 1941 р.

Попри те, що до 7 липня 1941 р. офіційно місто було підпорядковано угорській тимчасовій військовій адміністрації, від першого дня окупації тут перебували співробітники гестапо, завданням котрих була ліквідація єврейського населення. Трагедія літа 1941 р. (розстріли політичних в’язнів) була використана нацистами для ескалації конфлікту між єврейською громадою та іншими національними групами міста, окупанти покладали на євреїв відповідальності за убивства, поширюючи пропагандистський міф про «жидо-большевицький» характер радянської влади. Протягом 3‑8 липня 1941 р. у Станіславові нацисти здійснили операцію «Blaumontag» («Синій понеділок») із ліквідації євреїв у місті, внаслідок котрої було вбито 2 865 осіб єврейської національності. Масові єврейські погроми відбувалися 7-8 липня 1941 р. після того, як угорці передали владу у місті німцям.

Підготували:

Ігор Дерев’яний (ст. наук. сп.)

Андрій Усач (мол. наук. сп.)