Чому наприкінці 1930-х рр. жінки виходили із Союзу Українок, вважаючи феміністичний рух шкідливим для української національної ідеї? Як радянські спецслужби боролися із українським визвольним рухом під час агентурної спецоперації «Пропасть»? Що спільного між литовськими національними партизанами та українськими повстанцями? – Ці та інші теми досліджень, які відкривають «білі плями» історії, розкрили у доповідях на міжнародній науковій конференції «Проблеми дослідження українського визвольного руху 1920-150-х рр.» наукові співробітники Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» та Центру досліджень визвольного руху.
Нагадаємо, міжнародна наукова конференція «Проблеми дослідження українського визвольного руху 1920-150-х рр.» відбулася у сесійній залі львівської обласної ради 25 жовтня 2013 року. Організаторами форуму істориків виступили Львівська обласна рада, Львівська облдержадміністрація, Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича, Львівський національний університет ім. І.Франка, КП ЛОР «Доля» та Центр незалежних історичних студій.
Конференція об’єднала пленарні та секційні засідання. До збірника матеріалів конференції директор Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» Руслан Забілий надіслав статтю «Литовські національні партизани та українські повстанці. Спроба порівняльної характеристики», а доктор історичних наук Іван Патриляк, доцент Київського національного університету ім. Т.Шевченка та на науковий співробітник Центру дсоліджень визвольного руху – статтю «Агентурна справа «Провалля» («Пропасть») як джерело вивчення методів радянських спецслужб у боротьбі з українським визвольним рухом».
У роботі секції «Український визвольний рух на тлі суспільно-політичних ідей, подій та обставин середини XXст.» узяла участь співробітниця Центру досліджень визвольного руху Марта Гавришко із доповіддю «Ставлення представників ліберального фемінізму до ОУН у 1929—1939 рр.», якою схарактеризувала Союз українок (1921) та його політичну надбудову Дружину княгині Ольги (1938) як головних і послідовних репрезентантів ліберального фемінізму на західноукраїнських землях у міжвоєнний час.
«У міжвоєнний час ліберальний фемінізм і націоналізм в Галичині кристалізували свої ідеологічні платформи, і чим яснішими вони ставали, тим виразнішим було розмежування між ними. Незважаючи на наявність головної спільної мети в програмі ОУН і СУ – побудову самостійної соборної держави на всіх українських етнічних теренах – головні розбіжності між ними стосувались як суто феміністичних (право на працю, «природа» жінки, репродуктивні функції і гендерні ролі жінок), так і національних питань (методи і форми політичної діяльності, політична програма). Попри наявність суттєвих розбіжностей між ОУН і СУ відбувалась ситуативна співпраця, що спиралась на особистих дружніх взаєминах представників двох таборів. Це, зокрема, спільні дії на міжнародній арені у справі пацифікації і Голодомору», — наголосила к.і.н. Марта Гавришко.
За словами Марти Гавришко, головне протистояння між ОУН і СУ відбувалось у площині боротьби за молодь. Демонструючи прихильне ставлення до участі молоді в націоналістичному русі, СУ вважав неприпустимим її втягування в проведення терористичних акцій. У другій половині 1930-х рр. розбіжності між ними загострились через небажання ПУН брати участь у консолідаційних процесах українських політичних сил.
«Багато членів СУ брали участь у націоналістичному русі, або співчували йому. Все це породило конфлікт всередині СУ між «старими» і «молодими» членами, ескалація якого досягнула піку наприкінці 1930-х рр. і призвела до виходу частини жінок з СУ, які вважали фемінізм шкідливим для української національної ідеї», — додала дослідниця.
У секції «Джерельний аспект дослідження ОУН та УПА» історик Центру досліджень визвольного руху Ольга Зброжко виступила із доповіддю «Діяльність ОУН на західноукраїнських землях в умовах Другої світової війни та повоєнних лихоліть у світлі архівних документів партійних та радянських органів влади УРСР», зазначивши про важливість дослідження джерельної бази з історії визвольної боротьби ОУН на території західної України, адже це важливий елемент в комплексному вивченні історії українського визвольного руху Опору.
Також дослідниця розповіла про проблеми доступу фахових дослідників до фондів центральних та галузевих архівів, в яких знаходяться значний масив документальних свідчень, які дозволяють пролити світло на болісну правду жорстокого переслідування і безжалісного нищення учасників спротиву радянській системі.
«Залучення невідомих архівних матеріалів, їх джерелознавчий аналіз створює додаткові умови для поглибленого з’ясування сутності визвольного руху. Дослідження документальних свідчень дозволяє повніше висвітлити діяльність радянських каральних органів, які поспіль за гітлерівцями жорстоко переслідували та піддавали репресіям учасників оунівського підпілля. Одним із найбільших здобутків українського націоналістичного руху було майже цілковите ідеологічне завоювання свідомості західноукраїнської молодого покоління, яке масово підтримало ідеї руху, а це, у свою чергу, відкривало перед ОУН великі майбутні перспективи. Можливо саме цей феномен дав поштовх виборювати незалежність власної держави починаючи з кінця 1930-х років, але така реальність була теж причиною цього, що протягом 1940 – 1950-х рр. ОУН постійно перебувала під потужним наглядом та переслідуванням радянських спецслужб», — припустила дослідниця.
Спираючись на виявлені архівні документи, Ольга Зброжко зробила висновок про приналежність до ОУН багатьох студентів Львівського університету. Про це говорять дані про кількість викритих та ліквідованих на території Львівської області осередків націоналістичної молодіжної організацій “Юнак”, антикомуністичної групи “Крути”, до якої входили міська та сільська молодь, студенти університету.
«Відомості, зафіксовані в документах, засвідчують: діяльність ОУН у другій половині 1940–х років торкалася широких суспільних верств, адже учасниками та симпатиками руху були не тільки молодь та інтелігенція, а й значна частина робітників і селян. У звітних документах МҐБ є свідчення про те що, підпілля ОУН проводило активну діяльність серед червоноармійців», — додала Ольга Зброжко, зауваживши, що приналежність до підпілля хоча б одного з членів сім’ї ставила під загрозу життя цілої родини.
Для слухачів було цікаво довідатися, що часто співробітники органів НКВД-МВД, МҐБ-КҐБ та завербовані ними агенти подавали спотворені відомості, бо нерідко у справах спецслужб фігурують два інформаційні документи: один готувався для власної оперативної роботи і містив більш-менш реальні дані, а інший – для директивних (партійних) органів і був насичений вигаданими фактами. «Розсекречені документи, їх вивчення та джерелознавчий аналіз дозволяє встановити, що дії ОУН були спрямовані насамперед на опір окупаційним режимам і досягнення найвищої мети – здобуття Української самостійної держави», — резюмувала Ольга Зброжко.
Окрім того, перед учасниками конференції наукові співробітники Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» Ігор Дерев’яний та Ірина Єзерська презентували нові видання: першу ілюстровану біографію «Сила волі. Євген Коновалець» (автор І. Дерев'яний) та монографію Івана Геля «Виклик системі: український визвольний рух другої половини Xхст.» (редактор та упорядник І. Єзерська). Ці книги вийшли у серії “Наш формат історії” — спільному видавничому проекті Центру досліджень визвольного руху, Мистецької агенції “Наш формат” та львівського видавництва “Часопис”.
