1-ша танкова група та 17-та німецька армія перед нападом на СРСР. 16.06.1941

22 червня 1941 р. Німеччина напала на СРСР. Удар по радянських військах в Галичині наносила група армій «Південь», а саме: 17-та німецька армія під командуванням генерала піхоти Карла-Генріха фон Штюльпнагеля та 1-ша танкова група під командуванням генерал-полковника Евальда фон Клейста. 17-та німецька армія наносила удар виключно по радянських військах на території Галичини,  удар 1-шої танкової групи наносився на північ Галичини і південь Волині. Швидке просування німецьких військ призвело до зайняття значної частини Галичини. Із відступом радянських військ з Галичини, німецька армія взялася за наведення порядку на окупованій території для нормального функціонування тилу німецької армії.

На початках цим займався командир 550-го тилового району 17-тої німецької армії. Територія, яку мав контролювати командир тилового району армії, могла коливатися від 50 до 200 км в глибину. В його завдання входило: контроль доріг для безпечного руху колон із постачанням, управління військами, що проходили на підконтрольній йому території, розміщення військ та інше. 9 липня 1941 р. Галичина потрапила під юрисдикцію 103-го тилового району (тил групи армій «Південь»), командир генерал піхоти Карл фон Рокес. Територія 103-го  тилового району в глибину могла досягати 200-300 км.

В своєму розпорядженні генерал піхоти Карл фон Рокес мав 444 та 454 охоронні дивізії, які відповідали за створення військових комендатур. Військова комендатура – це орган військового управління на окупованій території. Перед створеними комендатурами ставилися наступні завдання: збереження спокою на окупованій території, охорона тилу, створення і керівництво місцевими органами управління, мобілізація ресурсів для ведення війни, боротьба із партизанами, розвідувальна і контррозвідувальна діяльність, ведення пропаганди. Структура підпорядкованості комендатур мала виглядати наступним чином:
Головна польова комендатура (Oberfeldkommandantur; OFK).
Польова комендатура (Feldkommandantur; FK).
Місцева комендатура (Ortskommandantur; OК).

Швидке просування німецьких військ через Галичину 15.07.1941

Головна польова комендатура охоплювала всю територію Галичини, польові комендатури існували досить недовгий період, вони мали охоплювати територію 15—20 районів. Місцева комендатура займала територію 4—5 районів. Увесь період німецької окупації в Галичині постійно перебували — одна головна польова комендатура 365 у Львові та чотири місцеві комендатури 412 Станіслав, 698 Тернопіль, 700 Дрогобич і 719 Львів. Головною польовою комендатурою у Львові керували генерал-майор Едвін фон Роткірх (червень 1941—січень 1942) та генерал-лейтенант Курт Бейтель (січень 1942—липень 1944).

Генерал піхоти Карл Генріх фон Штюльпнагель

Саме на рівні місцевої комендатури відбувався контроль та управління на окупованій вермахтом території. В штат комендатури входили: комендант, помічник, перекладач, писар, 10—15 зв’язкових мотоциклістів, охорона комендатури (приблизно 30 чоловік). Комендатура складалася з таких відділів: військовий, поліцейський, сільськогосподарський, транспортний, реєстрації та прописки населення, у справах військовополонених і фінансова частина. Також для допомоги у виконанні своїх функцій комендатури в своє розпорядження отримували підрозділи фельджандармерії (Feldgendarmerie) та таємну польову поліцію (Geheime Feldpolizei; GFP). За період з 1941 до 1944 рр. в Галичині діяли одна  головна польова комендатура, 6 польових комендатур і 24 місцевих комендатури.
Після продовження руху фронту далі на схід, 103-тій  тиловий район рухався за наступаючою групою армій «Південь», відповідно відбувалося перенесення військових комендатур на нові території. Крім вище вказаних  комендатур  на території Галичини базувалися резервні та охоронні частини вермахту.
Резервні частини: із 154 резервної дивізії — 255 резервний піхотний полк (штаб у Львові). Батальйони полку розміщувалися: у Золочеві — 385 резервний піхотний батальйон, у Городку — 440  резервний піхотний батальйон і 455 резервний піхотний батальйон у Львові. Із 174 резервної дивізії — 425 резервний піхотний батальйон в Бродах та 612 запасний полк в Галичині.

Генерал полковник Евальд фон Клейст

Охоронні частини: 693 та 1004 охоронні батальйони і 595 транспортно-охоронний батальйон в Галичині. Ландшуц батальйони («земельні охоронні батальйони» — частини вермахту укомплектовані обмежено придатними до служби рекрутами). 405 та 582 ландшуц батальйони в Дрогобичі, пізніше 405 батальйон перебазувався в Станіслав а потім у Львів. 323 і 543 ландшуц батальйони в Тернополі, 310 ландшуц батальйон і ландшуц полк «Львів» (887, 888, 990 ландшуц батальйони) у Львові.
Дані частини виступали як резерв для армії, також вони використовувалися для охорони території і боротьби з партизанами. Всі німецькі комендатури та військові формування в Галичині підпорядковувалися командуючому військами в Генеральній губернії генералу кавалерії Курту Людвіґу фон Ґінанту. 1 вересня 1942 р. цю посаду перейменували на командувача військового округу в Генеральній губернії. Командувачами військового округу в Генеральній губернії почергово були генерал кавалерії Курт Людвіґ фон Ґінант та генерал піхоти Зіґфрід Хеніке. Після встановлення цивільної адміністрації в Галичині роль вермахту відразу стала незначною. Лише з поверненням в Галичину фронту у 1944 р. значення німецької армії знову зросло.
1 серпня 1941 р. Галичина була приєднана до Генеральної губернії, від цього дня Галичиною керувала цивільна адміністрація, відтоді офіційно ця територія почала називатись дистрикт «Галичина» (Distrikt Galizien) із головним центром у Львові. Дистрикт ділився на округи (Kreishauptmannschaft), які в свою чергу складалися із повітів (Bezirke), повіти складалися із волостей, волості із сільських громад. Першим губернаторами дистрикту «Галичина» був Карл фон Ляш (серпень 1941—листопад 1941). Активний член нацистської партії з Австрії.

Карл фон Ляш

В серпні 1941 р. був призначений на посаду губернатора в дистрикті «Галичина». Перед цим Ляш був губернатором в дистрикті «Радом», в Галичині  очолював осередок нацистської партії. При ньому в Галичині були запроваджені в містах і містечках єврейські гетто, був створений Янівський табір примусових робіт. Через 3 місяця, в листопаді 1941 р., Ляш був заарештований нацистськими спецслужбами і засуджений за приховування і привласнення контрибуції, накладеної на львівське гетто, а також цінностей львівських музеїв. За однією з версій був розстріляний, за іншою змушений до самогубства в червні 1942 р.
Наступним губернатором дистрикту «Галичина» став Отто Вехтер (січень 1942—липень 1944). До того як зайняти цю посаду в Галичині він був губернатором в дистрикті «Краків». Займав помірковану позицію в окупаційній політиці у Галичині, контактував з українськими громадськими інституціями, був ініціатором створення дивізії військ СС «Галичина». Після війни помер в Римі від туберкульозу.
Після введення в Галичині цивільної адміністрації, за порядок, безпеку та проведення репресій тут починає відповідати поліція, СС та СД. Ще 17 липня 1941 р. Гітлер підписав наказ згідно якого, райхсфюрер СС та шеф німецької поліції Генріх Гіммлер відповідав за «поліцейське забезпечення» окупованих східних територій.

Отто Вехтер

В дистрикті «Галичина» мав бути створений пост фюрер СС і поліції, ССПФ (SS und Polizeiführer; SSPF). Спочатку не було зрозуміло хто займе цю посаду. Планувалося навіть створити два пости ССПФ в дистрикті «Галичина». Але пізніше від цієї ідеї відмовились. На початку планувалося що цю посаду займе Карл Альбрехт Оберг, але губернатор Карл Ляш не схвалив цю кандидатуру.Тоді було вирішено призначити на цю посаду бригадефюрера (генерал-майор) СС та генерал-майора поліції Фріца Кацмана (серпень 1941—квітень 1943). Фюрер СС і поліції дистрикту «Галичина» підпорядковувався вищому фюреру СС і поліції на Сході (офіційна назва вищого ССПФ в Генеральній губернії). Фріц Кацман забрав із Радома, де він раніше працював, майже весь свій штаб. Начальником штабу в нього був штандартенфюрер (полковник) СС Віллі Ост. В штабі також працювали: гауптштурмфюрер (капітан) СС Рудольф Рюдер — офіцер зв’язку з юденратом, пізніше інспектор концтаборів, оберштурмфюрер (старший лейтенант) СС Густав Болтен — офіцер з особливих доручень, оберштурмфюрер (старший лейтенант) СС Ернс Інкарт — ад’ютант, унтерштурмфюрер (лейтенант) СС Антон Люхнерт — референт у справі концтаборів та їх персоналу, унтерштурмфюрер (лейтенант) СС Август Есфельд — начальник автомобільної служби та гауптштурмфюрер (капітан) СС Роберт Ґшвендтнер — персональний референт.

Бригадефюрер СС і генерал-майор поліції Фріц Кацман

Після Фріца Кацмана посаду фюрера СС і поліції дистрикту «Галичина» займали: штандартенфюрер (полковник) СС Віллі Ост (квітень—липень 1943), бригадефюрер (генерал-майор) СС та генерал-майор поліції Теобальд Тір (липень 1943—лютий 1944) і бригадефюрер (генерал-майор) СС та генерал-майор поліції Крістоф Людвіг Дім (лютий—вересень 1944).
Фюреру СС і поліції в дистрикті «Галичина» підпорядковувався командир поліції безпеки та СД (Kommandeur der Sicherheitspolizei und des SD; KdS). Оберштурмбаннфюрер (підполковник) СС Гельмут Танзман був першим командиром поліції безпеки та СД в Галичині. Пізніше на цій посаді його замінив оберштурмбаннфюрер (підполковник) СС Йозеф Вітіска. Йому підпорядковувалися місцеві керівники гестапо, кримінальної поліції та СД. У завдання поліції безпеки та СД входило: боротьба з політичними опонентами, євреями, українськими націоналістами та комуністами.
Поліція безпеки та СД складалася із таких відділів: І. Персонал, ІІ. Адміністрація, ІІІ. СД, IV. Гестапо, V. Кримінальна поліція. Всього тут працювало приблизно 400 осіб. Керівником гестапо і одночасно заступником командира поліції безпеки та СД був штурмбаннфюрер (майор) СС Курт Ставіцкі, після нього цю посаду зайняв штурмбаннфюрер (майор) СС Петер Краус.
Філії поліції безпеки та СД були створені в Чорткові, Дрогобичі, Коломиї, Станіславі, Тернополі та Сокалі. Дані структури, що знаходилися близько до кордонів з Румунією та Угорщиною, як це було в Дрогобичі, Станіславі і Коломиї називалися комісаріатами прикордонної поліції (Grenzpolizeikommissariate). Відомо про існування аналогічних комісаріатів в Тернополі і Чорткові через їхню близькість до кордону із райхскомісаріатом «Україна». Окремо існували пости прикордонної поліції у Сянках, Снятині, Татарові і Вишкові.

Оберштурмбаннфюрер СС Гельмут Танзман

Тільки філії в Дрогобичі, Станіславі та Тернополі мали достатньо персоналу, щоб утворити штатну структуру поліції безпеки та СД. Відділів СД не було в Чорткові, Коломиї та Сокалі. На місцях працювало до 40 осіб персоналу, навесні 1942 р. вони скоротились до 25 посадових і службових осіб. Окремо були комісаріати кримінальної поліції в Раві-Руській, Самборі, Зборові, Стрию, Золочеві та Бережанах. Існували ще 27 постів кримінальної поліції в невеликих містах і складалися вони лише з польських та українських поліцейських.
Персоналу поліції безпеки та СД не вистарчало на весь дистрикт «Галичина». Особливо працівників гестапо. В окупованій Галичині діяло приблизно 600 німецьких співробітників та чиновників і стільки ж українських і польських поліцейських у районах.
Для дотримання порядку в містах, містечках і сільській місцевості набагато важливішою була інша поліцейська структура, а саме поліція порядку (Ordnungspolizei; OrPo). Командир поліції порядку (Kommandeur der Ordnungspolizei; KdO) підпорядковувався фюреру СС і поліції в дистрикті «Галичина». Першим командиром поліції порядку був оберст (полковник) шуцполіції Пауль Ворм. Після нього цю посаду ще займали оберст (полковник) шуцполіції Йоахім Штах, оберстлейтенант (підполковник) шуцполіції Вальтер Фон Состен і оберст (полковник) шуцполіції Густав Шуберт.

Оберштурмбаннфюрер СС Йозеф Вітіска

Безпосередньо під керівництвом командира поліції порядку перебували поліцейські батальйони. Поліцейські батальйони не перебували постійно на одному місці, а переміщалися по всій окупованій німцями території. 9 липня 1942 р. Г. Гіммлер віддав наказ об’єднати всі поліцейські батальйони у 28 поліцейських полків, а вже 24 лютого 1943 р. до назви поліцейських полків був доданий префікс «СС». Тепер поліцейські полки почали називатися поліцейські полки СС (SS-Polizei Regiment). Ці полки і далі перебували у складі поліції порядку а не передавалися військам СС.
За приблизними підрахунками в дистрикті «Галичина» з 1941 по 1944 рр. побувало 15 поліцейських батальйонів, 1 моторизований батальйон жандармерії та 7 поліцейських полків СС.
У командира поліції порядку в підпорядкуванні було двоє підлеглих. Одним з них був командир шуцполіції (Kommandeur der Schutzpolizei; KdSch). Першим командиром шуцполіції в дистрикті «Галичина» був Мюллер, з жовтня 1941 р. його замінив майор шуцполіції Фріц Вайзе. Шуцполіція стежила за порядком у великих містах, а саме у Львові, Дрогобичі, Тернополі, Станіславі, Бориславі, Коломиї і Стрию.
Другим підлеглим був командир жандармерії (Kommandeur der Gendarmerie; KdGend). Цю посаду в дистрикті «Галичина» займали оберстлейтенант (підполковник) жандармерії Алоіс Шертлер та оберстлейтенант (підполковник) жандармерії Франц Ґансінґер. Жандармерія діяла у маленьких містечках та сільській місцевості.
В округах та повітах дистрикту «Галичина» діяли структурні підрозділи апарату фюрера СС і поліції, які очолювали окружні та районні фюрери. Окружний фюрер СС і поліції (SS und Polizei-Gebietsfuhrer) одночасно був окружним командиром жандармерії, а районний фюрер СС і поліції був районним командиром жандармерії. На самому низу перебували пости жандармерії.

Станом на жовтень 1941 р. чисельність поліції порядку в дистрикті «Галичина» становила приблизно 3000 поліцейських. У зв’язку із окупацію нових територій на сході, частина поліції була переміщена на нові території. В кінці 1942 р. на початку 1943 р. в дистрикті «Галичина» діяло приблизно 2000 поліцейських.
Крім вище вказаних поліцейських структур в Галичині діяла ще одна структура це зондердінст (Sonderdienst), допоміжна поліція, створена 6 травня 1940 р. генерал губернатором Гансом Франком. Вона відома, як приватна поліція Г. Франка, яка підпорядковувалася безпосередньо адміністрації Генеральної губернії. Таким чином, Г. Франк хотів створити воєнізоване формування яке не буде залежати від поліції порядку чи поліції безпеки. Формувався зондердінст із фольксдойче. На території дистрикту «Галичина» зондердінст був поділений на окружні команди і підпорядковувався окружному старості (Kreisgauptmann). На кінець 1942 р. в Галичині перебувало 382 поліцейських із зондердінста. Якоїсь особливої ролі зондердінст в Галичині не відігравав.

Схема підпорядкування поліцейських структур та служб безпеки в дистрикті Галичина

Отже, з окупацією німцями Галичини першими хто почав відновлювати порядок і встановлювати нову владу була німецька армія. Цей період тривав не довго — з кінця червня по 1 серпня 1941 р., коли вся влада в Галичині була передана цивільній адміністрації. Після просування німецької армії далі на схід в Галичині залишилося декілька комендатур та охоронні і резервні частини. В цей період вермахт відіграє лиш незначну роль. В окупованій Галичині був розгорнутий німецький поліцейський апарат. Поліція розміщувалася починаючи від великих міст і закінчуючи сільською місцевістю. Від 1 серпня 1941 р. і до повернення в Галичину німецько-радянського фронту, весною 1944 р., за дотриманням порядку, проведенням репресій та боротьбою з партизанами відповідали поліція порядку та поліції безпеки і СД.

Науковий співробітник Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького»
Віктор Сеницький