Однією з найперших тюремних вишивок у колекції Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» є вишивка, подарована львів’янкою Іриною Білик ще на початках існування музею.
До того впродовж майже двадцяти років пані Ірина зберігала її у себе в книжковій шафі у томі творів Тараса Шевченка. А до неї вона потрапила від подруги. Для Ірини Білик, доньки репресованих батьків, ця тюремна вишивка із чіткими координатами походження і хронологією – «На спомин з тяжкого пережиття війни із тюрми на Лонцького 1945 – 1946 р.» важила дуже багато. Тому коли створився музей, львів’янка передала цей цінний артефакт сюди – місце колишньої політичної в’язниці , де в далекі 1940-ві роки й було вишито цю хустину.
Жінка розповідає наступну історію цього твору:
«Це сталося ще до Незалежності на початку 1989 року. Син моєї подруги, Роман Чекальський, марширував з пластунами попри Галицький ринок. Там до нього підійшла жінка років 60, зі словами: «Збережи її, синку. Було дуже тяжко» передала йому цю хустинку – і пішла геть. На жаль, Роман не встиг запитати, як звали незнайомку».
На невеликій за розміром вишивці – 22Х28,5 см — зображено високу могилу із березовим хрестом між двох берізок. Такі могили є символічними місцями поховання борців за українську незалежність.
Незважаючи на те, що вишивка створювалася у в’язничних умовах, виконана вона надзвичайно акуратно. Кольорові нитки, очевидно, виторочені із одягу ув’язненої вишивальниці. Вишито хустину гладдю. Обрамлена вона гачкованою із кольорових ниток рамкою. На жаль, поки невідома авторка цього твору і її подальша доля.
На даний момент вишивка експонується на першому поверсі музею разом із іншими тюремними й табірними роботами ув’язнених політкаторжанок у рамках виставки «Колір молитви».
Ірина Єзерська