Відвідувачі Національного музею-меморіалу у страсний час в очікуванні Воскресіння Христового мають змогу побачити символ всеохопної надії і віри до Бога – вервичку із хлібного м’якуша, виготовлену Надією Мудрою у сумнозвісній тюрмі на Лонцького у далекому 1947 р.
У цей скорботний час покаяння і примирення людям, які замислюються над сенсом земного життя і життя вічного, цікаво буде ознайомитися із унікальним експонатом, пов’язаним із християнською молитовною практикою – вервицею, а також в’язничними умовами, у яких її таємно виготовила із хлібного м’якуша незламна духом діячка Організації українських націоналістів.
Вервиця – нанизані на шнурок вузлики або намистини, необхідні для підрахунку молитов. Вона символізує драбину, що через молитву – безперестанну розмову із Богом веде нас до Неба, до пізнання Бога. Водночас є символом мученицького вінця і вінця переможця, який через щоденну ревну молитву наближується до Господа.
Великий піст – сорокаденний період, встановлений у християнських конфесіях на знак наслідування Господу нашому Ісусові Христу, який постив у пустелі 40 днів. Для кожного справжнього християнина обов’язком є в цей період пожертвувати земними спокусами, як пожертвував Син Божий своїм земним життям і прийняв муки заради нашого спасіння, і проводити більше часу в молитві і роздумах про Вічне, намагаючись осягнути Істину й Боже одкровення.
Надія Мудра (1924–2013) – відома львівська громадська діячка, політв’язень сталінських таборів за активну боротьбу з тоталітарним радянським режимом за українську незалежність. Народилася у національно-свідомій українській родині. З юних років перебувала в патріотичній атмосфері українського громадського життя Львова. Від 1941 р. була членом Юнацтва ОУН, пізніше у жіночій сітці ОУН м Львова. Переважно її завданням було влаштування поранених вояків УПА під лікарську опіку.
Арештована у травні 1947 р. і засуджена до десяти років таборів ця тендітна жінка, як і тисячі її товаришок, змушена була працювати на шахті с. Хеніканджа на Колимі. Згодом на поселенні у селищі Усть-Омчуга працювала в лікарні.
До Львова повернулася у липні 1956 р. У 1964 р. закінчила біологічний факультет Львівського університету. Працювала лаборантом у Львівському науково-дослідному інституті педіатрії та акушерства, згодом науковим співробітником у Науково-дослідному інституті спадкової патології, а до виходу на пенсію у 2002 р. – у лабораторії медико-генетичного центру. Попри активну і плідну наукову роботу, публікацію результатів своїх досліджень, про захист дисертації для «неблагонадійної» для радянської влади особи не могло бути й мови.
Із початком національно-демократичних процесів кін. 1980-их–поч.1990-их рр. Надія Мудра поринула у активну громадську діяльність: стала членом Спілки політв’язнів, ініціатором створення і багатолітнім незмінним секретарем Ліги українських жінок, згодом Всеукраїнської ліги українських жінок, публікувалася в періодиці на актуальні теми, брала участь у різноманітних заходах та зібраннях.
Завдяки плідній роботі Надії Мудрої в архівах вдалося добитися створення меморіалу на місці поховання жертв комуністичного терору 1941 р. на Янівському цвинтарі. Ця непересічна жінка проявила себе ще й як наполегливий дослідник і редактор трьохтомного енциклопедичного довідника «Українська жінка у визвольній боротьбі 1940 – 1950 рр...», завдяки виходу якого повернулися із забуття і ввійшли в історичний обіг довгі роки насильно замовчувані понад дві тисячі імен героїнь.
Надія Мудра відійшла у Вічність у Страсний тиждень – 3 травня 2013 р. Проживши довге, сповнене боротьби й клопіткої діяльності життя вона залишила по собі величезну спадщину, виражену не лише матеріально – багатотомна бібліотека, добре впорядкований, цінний для дослідників архів, цікава кореспонденція з непересічними особистостями, – а й духовно: добру пам'ять і паростки знання від зронених нею зерен у душі молодого покоління під час численних зустрічей і виступів.
Архів Надії Мудрої та безліч речей, які оточували її в земному житті і мають неабияку меморіальну цінність, за її заповітом відійшли до Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького».
Серед артефактів є й згадана вервичка, зроблена 23-річною дівчиною із найдоступнішого в тюремних умовах матеріалу – глевкого хлібного м’якуша. Не виникає сумніву, що під час багатоденного виснажливого слідства постійне звертання до Бога зміцнювало її віру. А щоденне нагадування про жертовні муки нашого Господа додавало їй сил і стійкості на своїй власній, свідомо обраній Хресній дорозі.
