Історичні раритети, що свідчать про стійкість духу й віри, — вишивки, вервицю та альбом малюнків на християнську тематику, виконанні українками під час слідства, тюремного ув’язнення та заслання презентували сьогодні у Львові засновники та очільники Тернопільського історико–меморіального музею політичних в’язнів.
Про це повідомив кореспондент IA ZIK.
Відкриття виставки арештантських вишивок «Моє серце рветься на волю» зібрало в останній день квітня у приміщенні Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» у Львові переважно молодь.
Експозицію, яку можна буде оглянути упродовж місяця, відкрив генеральний директор Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» Руслан Забілий, який висловив подяку директору Тернопільського історико-меморіального музею політичних в’язнів Володимиру Бірчаку за можливість показати львів’янам унікальні свідчення про нескореність представників нації, яка у протистоянні із репресивним апаратом радянського тоталітаризму виборювала незалежність для своєї держави.
За словами Володимира Бірчака, такі спільні виставки не тільки допомагають популяризувати музейні збірки, а й заохочують глядачів долучатися до творення колекцій актами дарування предметів із родинних архівів.
Засновник Тернопільського історико-меморіального музею політичних в’язнів, що також функціонує у колишньому слідчому ізоляторі МГБ-КГБ від 1996 р., старший науковий співробітник Ігор Олещук, який очолює обласну комісію захусту прав реабілітованих та є заступником голови Товариства політв’язнів провів першу екскурсію виставкою, розповівши про технологію виготовлення цих особистих арештантських речей, через які постають не тільки біль і страждання пережитого, а й безмежне терпіння й надія. «Не випадкова цю експозицію відкривають у Страсний тиждень, коли ми очікуємо світлого свята Воскресіння. Люди, які пройшли свою Гологофу, промовляють до нас цими творами. Не всі їхні імена нам відомі, але ми можемо подивуватися як в абсолютно для того невідповідних умовах політкаторжанки виготовляли спрацьованими руками ці обереги, сповнені віри , надії і любові», — зазначив Ігор Олещук, адресувавши присутній молоді вірш свого засланського товариша – репресованого поета Бориса Бобинського.
Цікаві вишивки на цьому вернісажі присутні змогли побачити і з рук Ольги Горинь, котра 60 років тому у квітні опинилася під слідством в тюрмі на Лонцького. «Я також листувалася із ув’язниним Борисом Бобинським, через старшого брата, який сидів у Воркуті, збирала його вірші. Ох, не думала, що коли-небудь знову переступлю цей поріг, хоч знала, що тут вже діє музей, — такі жахливі спогади залишилися в мене про ці підвали, де нас в камері сиділо п’ятеро. На допити викликали вдень і вночі, били мене до чорних синців. Але і в таких умовах ми спромагалися вишивати рибєєячими кістками. Оці червоні і голубі нитки на подарованій Аллою Гончарук серветці – із моєї хустки, а вишнева барва – із светрика моєї співкамерниці Анди. Я сама вишила тут молодшому брату Славчикову на згадку хустинку, багато вишивала і в таборах. Бачила, із яким психологічним настроєм вишивають жінки, що були матерями, — вони весь час думали про своїх дітей. Вишиваючи, відволікалися від чорних дум. По суті вони вишивали тугу за рідними і волею. У цих вишивках їхня глибока віра, — це коли не можна постуитися моральним, духовним, інтелектуальним. Молитва, пісня, вірш і вишивка зберегли нас в неволі», — підтвердила Ольга Горинь.
