У Львівській тюрмі на Лонцького — ніч відкритих дверей.
Нині – це музей, але майже ціле минуле століття у тюрмі на Лонцького катували, вибиваючи зізнання з в’язнів НКВС, Гестапо та КДБ. Офіцери та солдати спецслужб у тюрмі і цієї ночі. Вони запрошують відвідувачів до камер. І влаштують допит.
Запитання такі ж, які ставили слідчі ще понад півстоліття тому під час розслідувань реальних справ – допомога підпіллю, участь в УПА чи відмова зрадити віру.
Темні стіни, портрет вождя над головою і пильний погляд слідчого – люди забувають, що нині це лише гра. Студентка Оксана Войтків на «Ніч у музеї» приїхала з Тернополя. Каже, на Лонцького сиділи п’ятеро її родичів, а згодом на засланні загинули прадід і дядько.
«Мурашки по шкірі, так. Ти розумієш, що начебто це є гра, але дивишся в очі слідчому і розумієш, що колись тут була не гра, колись це було насправді», — каже дівчина.
Поки в камерах тривають допити, у підземеллі демонструють музейну колекцію зброї. У стінах тюрми зброя втрачає романтику і виглядає звичайним знаряддям знищення життя, кажуть музейники. А в нічній тиші тюрми-музею легше збагнути ціну подвигу тих, хто боровся за Україну – загинув за неї чи у труднощах вижив.
«Це спонукає ставитися з більшою повагою до цих людей, і більше цінувати те, що маємо — свободу, незалежну державу», — каже директор музею Руслан Забілий.
Музей «Тюрма на Лонцького» називають в’язницею, що повертає пам’ять. Адже тут утримували та катували сотні тисяч політичних в’язнів з усієї Галичини – українців, поляків, євреїв. Звідси люди йшли по етапу в Сибір, а тисячі невинних без суду і слідства розстрілювали на подвір’ї чи просто у камерах. Збагнути це – найлегше вночі, адже саме по ночах тут коїлося найстрашніше.
Джерело Факти
