katapulyaЯким має бути Музей Майдану

Ліз П'Ю, 50 років, Велика Британія, арт-­менеджер, консультант Британської Ради в Україні:

– Музей Майдану – це радше Museum of Now – Музей Теперішнього, а не Минулого. Як і вся Україна, він повинен дивитися вперед. Маєте відмовитися від традиції просто зберігати спадок і перейти до живого діалогу. Культура – це те, що говорить про життя сьогодні.

Вразило, як нещастя пробудило в людях творчий дух. Вони змогли перемогти владу і озброєних вояків маленькими актами персонального спротиву. Це була творча відповідь бойовим діям: гра на фортепіано на передовій у 20-градусний мороз, прикрашені петриківським розписом каски протестувальників, дівчата, які принесли дзеркала воякам і змусили подивитися на себе. Саме тому музей має бути не місцем чи будівлею, а низкою Актів творчого протесту. Замість будівлі з купою предметів це може бути щорічний конкурс ідей творчих акцій спротиву. Вони вшановуватимуть минуле, залишаючись у теперішньому.

Згадався проект Ентоні Гормлі 2009-го біля Четвертого постаменту (порожній постамент на Трафальгарській площі в Лондоні, де щороку замість пам'ятника встановлюють сучасні скульптури. – «Країна»). Сто днів поспіль там перестояли впродовж години 2,4 тисячі осіб. Усі могли принести будь-який предмет, щоб показати присутність на місці Четвертого постаменту. Акцію транслювали цілодобово.

Музей Майдану може поєднувати постійну експозицію і процес творення колекції. Можна запропонувати людям приносити певний предмет і виставляти його в Музеї один день. Це може бути будь-що: фото, вирізка з газети, що символізує дух Майдану. Також долучитися виступом – виконанням пісні, читанням вірша, музикою. Фіналом цього дня може бути така акція: люди зі свічками в руках ідуть із площі, кожен несе додому якийсь об'єкт. Про нього треба буде дбати цілий рік, доки Музей запрацює знову – наступного року на один день. Це буде колективне творення громадського музею і водночас дуже особиста, інтимна акція кожного українця. Усі зможуть відчути себе кураторами і хранителями Музею Майдану.

Але боротьба за свободу триває. Майдан може бути маленьким вогником, що подорожує світом. Хотілося б, щоб він підтримував зв'язок із тими, хто веде мирну боротьбу в Таїланді, Туреччині, Венесуелі чи Єгипті.

Віра БАЛДИНЮК, 37 років, арт-критик:

– У найближчі кілька років не потрібно чіпати простір Майдану, особливо вулицю Інститутську й околиці Будинку офіцерів. Там досі лежать квіти, стоять портрети – тільки вчора бачила. Все це так болісно – кияни вже не зможуть гуляти там, як раніше. Це не можна зараз закатувати асфальтом. Будь-який проект найсучаснішого архітектора зробить цю територію мертвою – це буде відкуп нашої совісті перед загиблими. Розумію, що хочеться зберегти пам'ять, бо ми все дуже швидко забуваємо. Але не треба цей простір чіпати, навіть якщо це незручно для киян чи гостей міста.

Інша річ, що має бути якийсь центр збереження цієї пам'яті – не певна, тут чи за межами Майдану. Мультимедійний, із відео та сенсорними екранами і все це можна торкати. Як у музеях сучасного мистецтва, де торкаєшся експонатів і стаєш учасником.

Хто був зараз у Освенцимі чи подібних місцях, знають, як важко емоційно там перебувати. Але це працює, особливо для молодших поколінь. Це не конче має бути якесь приміщення. Будинок профспілок може завалитися в будь-який момент. Але залишила б обгорілий фасад таким, як зараз.

Наші митці переварять дійсність, і за ­місяць-два в них виникнуть нові ідеї. Художники вже долучаються – як із проектом замальовок поранених у лікарнях. У планах Форуму видавців – видати збірку живих історій, написаних у той час – зафіксувати живі емоції. Такі книжки мають стати частиною меморіального проекту.

Я проти, щоб музеєфікували Майдан у класичному варіанті. Пам'ятаю куточок ­помаранчевої революції в Ужгороді. Його зробили надто швидко після тих подій: там були офіційні фото з державними діячами й місцевою партійною елітою. Виглядало це досить непривабливо і неживо. Від такого треба відійти й рухатись у напрямку інтерактивності й спілкування. Майдан – це простір спільної колективної дії. Цей принцип має залишитися для майбутнього музею.

Руслан ЗАБІЛИЙ, 39 років, директор Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» у Львові:

– Музей Майдану має бути сучасний – інтер­активний, доступний, зрозумілий не тільки українцям. Чогось у підходах вигадувати не потрібно, є багато вдалих прикладів за кордоном. Цей досвід можна запозичити, вклавши свій зміст. Підходом вразив Музей Варшавського повстання (63-денна операція зі звільнення столиці Польщі від гітлерівських військ 1944 року. – «Країна»). Наприклад, там стоїть тогочасний друкарський станок. Біля нього працівники друкують такі самі листівки, які поширювали тоді. Відвідувач не тільки бачить машину, а й чує, як вона працює, відчуває запах фарби. Свіжовидрукувану листівку забирає на пам'ять. ­Довкола цього в польському середовищі тривають суперечки – що музей не має перетворюватися на історичний Діснейленд. Коли його інтерактивність, можливість торкнутися історії переважає над розумінням подій. Це тонка межа, яку потрібно визначити і не переступати.

Будівельним матеріалом для будь-якого музею є його артефакти. Ми почали комплектувати фонди з майданівської тематики. Плануємо експозицію в Музеї «Тюрма на Лонцького». У Києві збирали речі, якими користувалися майданівці, – щити, шоломи, каски, бронежилети, різноманітні палиці. Тематика нашого музею – це боротьба за свободу, протистояння людини і системи. Ми говорили про минуле століття, про боротьбу в умовах нацистської та радянської окупації, дисидентський рух. Але сучасна історія України склалася так, що будемо говорити і про Майдан – як вияв волелюбності українців.

Володимир КАДИГРОБ, арт-менеджер, 31 рік:

– Чого точно не можна – це нашвидкуруч ставити пам'ятник Небесній сотні, похапцем зводити музей. Дуже не хочеться, щоб це робили в традиціях совка. У нас зараз відбувається важкий момент розриву з усім радянським. Точно не варто на цей музей виділяти космічні суми грошей. Щоб не було, як із меморіалом Голодо­мору – виглядає, як біла позолочена стела, не відповідає суті трагедії. Треба мати високий етичний рівень, щоб працювати з такими травматичними темами. Хочеться, аби змісту було більше, ніж форми.

Олеся ОСТРОВСЬКА-ЛЮТА, 35 років, арт-критик, керівник проектів Фонду Ріната Ахметова:

– Музеєфікувати артефакти Майдану ­безумовно треба, і деякі музеї це вже ­роблять. ­Національний Художній музей попросив ­передати їм катапульту. Це важливо, бо подібні речі можуть швидко зникнути. ­Іншим важливим завданням є архівація текстів, фото, фольклору.

Американський історик Тімоті Снайдер, пояснюючи своїм читачам, що таке Майдан, ужив термін «агора» – місце, де відбувалася публічна дискусія і зароджувалася грецька демократія. Це відправна точка для нас у роздумах про те, чим має бути Майдан. Останні 20 років він завжди був агорою – місцем змагання політичних поглядів. Дуже важливо це зберегти.

Хлопці йдуть по Інститутській зі щитами і коктейлями

Художник Андрій Єрмоленко, 39 років, пропонує поставити меморіал Небесної сотні одразу на тротуарі й без постаментів.

«Уявіть скульптури чотирьох або п'ятьох хлопців у балаклавах, які йдуть по Інститутській угору зі щитами і коктейлями. Поміж ними могли б проходити люди. Потім на підвіконнях Будинку профспілок сидять хлопці, звісивши ноги: хтось читає книжку, інший показує рукою на перехожих внизу. На Хрещатику – також скульп­тури. Наприклад, дівчинка несе на таці бутерброди, а на Європейську – шини».

Ідею художник виклав на своїй сторінці у Facebook.

«Згодний навіть скинутися, щоб цей меморіал не був побудований на державні гроші. Це – народний музей, кошти мають бути народні», – коментує Тарас Кучер.

«Ідея прекрасна, але є недобре передчуття: з часом почнуть фоткатися з тими фігурами тупуваті дівчата для „­ВКонтакте“, тітки для „Одно­классников“ і гопники встромлятимуть їм в руки пивні пляшки», – пише Андрій Костюшко.

Які сувеніри продають у Меморіалі 9/11 у Нью-Йорку

$8,95 – коштують чотири значки з портретами собак, які допомагали шукати жертв теракту у Всесвітньому торговому центрі 11 вересня 2001 року. Також можна придбати м'які іграшки – цуценят у помаранчевих жилетах рятувальників.

$35,00 – парасолька Survival Tree

Спиці парасольки, наче гілки з'єднуються з надрукованою на тканині кроною Survival Tree – дерева, що врятувалося. Так називають дрібноплідну грушу, яка росте поблизу місця трагедії.

«Дерева зазвичай не розпускають листя в жовтні. Хіба тільки, коли вони дуже хочуть вижити» – говорять у документальному фільмі про Survival Tree.

У Меморіалі можна придбати дитячу книжку з акварельними ілюстраціями й історією груші. За місяць після трагедії працівники серед бетону й попелу знайшли поламаний стовбур і помітили там кілька зелених листочків. Грушу викопали і виходили працівники міського парку. Посадили назад, вона прийнялася й пустила нове листя. Його теж можна знайти серед сувенірів – вилите у формі тонких срібних сережок. Також зі цвіту груші й комах на ньому зробили брошки.

$25,95 – Прапор Слави

Сувенірний прапор США видали на 10-ті роковини трагедії. Зблизька можна розгледіти, що смуги складаються з написів – це імена загиблих. Також прапор розмістили на всіх видах сувенірів. Серед них – чохол для айфона у формі прапора, який створив електрик Джел Кляйн. Після атаки 11 вересня він працював 48 годин поспіль. Дізнавшись, що від теракту загинули 17 електриків, зібрав із дерева прапор США і присвятив його пам'яті колег.

Якими роблять сучасні меморіали за кордоном

Скульптурна група «Перехід», Вроцлав, Польща

Пам'ятник жертвам воєнного стану містить 14 скульптур, встановлених на перехресті у Вроцлаві. Тут проходили масові протести. У грудні 1981-го в Польщі ввели воєнний стан, що тривав понад два роки. За цей час тисячі громадян і прихильників руху «Солідарність» арештували, багато зникли безвісти. ­Меморіал символізує вихід із підпілля: на одному боці вулиці фігури буквально йдуть під тротуар, а з протилежного боку – виходять з-під землі, розламуючи бруківку. Автор монумента Єжи Каліна надав обличчям скульптур рис своїх рідних, що постраждали від репресій.

Меморіал жертвам комунізму, Прага, Чехія

Це скульптури семи чоловіків, які йдуть сходами з пагорба в історичній частині Праги. Вгорі сходи звужені, донизу розширяються. Перші фігури монумента ніби розламані, не мають частин тіла, нижня статуя – ціла. Меморіал символізує травми жертв комуністичних репресій. На сходах є бронзова смуга, де написано кількість засуджених, страчених або вигнаних комуністичним режимом людей.

Джерело Gazeta.ua

Додано 1.05.2014