У переддень вшанування 85-х роковин пам’яті жертв Голодомору 1932—1933 років (23 листопада) наукова співробітниця Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» Олександра Чура провела історичний екскурс трагічними подіями 1932 – 1933 року.
Під час заходу з вшанування пам’яті мільйонів закатованих Голодом-Геноцидом українців, організатором якого виступила Стрийська районна державна адміністрація, в актовому залі Центральної районної бібліотеки історикиня розповіла про перебіг подій 1932—1933 рр.
Олександра Чура, розповіла про початок Голодомору, зауважила, що головною причиною Голодомору була помста генерального секретаря ЦК КПРС Йосифа Сталіна селянам за чинений ними спротив радянській системі та участь у масових селянських збройних виступах в 20-х роках ХХ ст. Радянському Союзу необхідні були кошти для проведення індустріалізації, партійне керівництво вирішило взяти їх із аграрного сектору курсом колективізації, а насправді грабунку українського селянина.
Кандидатка наук проаналізувала соціально-економічне становище селян. Адже селянин, позбавлений власної землі, переставав бути господарем. Як наслідок зник не тільки численний прошарок селян-підприємців, але й споконвічна традиція господарського землеволодіння. Було підірвано соціальні основи української нації, її традиції, духовну культуру та самобутність. Для вилучення хліба, радянською владою були залучені загони армії комуністичних, радянських, комсомольських, профспілкових активістів. Повсюди запроваджувалася практика натуральних штрафів, які накладалися на селян боржників хлібозаготівель. У пошуках зерна партійні активісти обшукували кожну хату, зривали підлогу, забиралися в комори і навіть криниці. Залучаючи армію у селян відбирали не тільки знайдені зернові, а й інші харчові запаси: картоплю, сало, буряки, соління й сухарі. Хлібозаготівельна кампанія фактично перетворилася на цілеспрямоване фізичне винищення населення.
У своєму виступі дослідниця зауважила, що пік Голодомору прийшовся на весну 1933 р., за підрахунками істориків в Україні від голоду вмирало 17 осіб щохвилини, 1 000 – щогодини, 25 тисяч – щодня. У цей час, коли українці вмирали від голоду, СРСР експортував 1,7 мільйонів тон зерна, 5 тон масла, 1 тон шинки, вивозилися м’ясні та рибні консерви, яйця, куряче м'ясо, фрукти та овочі.
Підсумовуючи історикиня констатувала, що Голодомор міцно вмонтувався у генетичну пам’ять українського народу. Його наслідки на свідомому чи підсвідомому рівні впливали на щоденну поведінку майбутнього покоління. Це відобразилося у парадигмі «культу хліба» як основного продукту, у постійній економії харчування й спробах заощадити на випадок повторення голоду. Усі наступні посухи і неврожаї викликали у населення жахливі відчуття близької катастрофи. З метою виживання селяни намагалися скерувати дітей в міста на навчання чи до родичів. Страх перед представниками влади був тотальним. Помітною стала руйнація соціальних зв’язків на селі.
Таким чином, масове фізичне винищення українського селянства у 1932—1933 рр. було геноцидом й свідомим терористичним актом сталінської політичної влади проти селянства та української нації, внаслідок її спротиву комуністичній тоталітарній системі.
Під час заходу присутні переглянули документальний фільм «19.33».