Тюрма на Лонцького

Цьогоріч фондова колекція Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» поповнилася новим унікальним експонатом – фотокарткою, на якій зафіксовано злочин радянського режиму проти людяності, здійснений в червні 1941 року.

Фотографія зроблена на початку липня 1941  р. після відступу «перших совєтів», коли за рішенням нацистської окупаційної адміністрації жителі Львова отримали дозвіл відшукати та похоронити своїх замордованих НКВД родичів та близьких.

На невеликій за розмірами чорно-білій фотографії (5,5×8,4 см) зафіксовано факт ексгумації та ідентифікації тіл замордованих НКВД в’язнів на подвір’ї тюрми «на Лонцького».

Артефакт передала львів’янка Ярослава Мелех – внучати племінниця Василя Беня, воїна, дипломата, громадського діяча та педагога, який загинув у сумнозвісній тюрмі «на Лонцького»  наприкінці червня 1941 року.

Василь Бень народився в с. Ременів коло Львова. Один з його дідусів був священиком. Закінчив гімназію у Львові. В часи Першої світової війни був мобілізований до австрійської армії. Дослужився до чину підстаршини.

По завершенні війни разом з братом Олексієм продовжували боротися за незалежну Україну. Таким чином Василь Бень опинився на Великій Україні, де долучився до Симона Петлюри. Здібного, освіченого  юнака, який знав п’ять мов (польську, німецьку, французьку, італійську, російську) швидко помітили, і Петлюра узяв його своїм помічником.

Під час гетьманату Павла Скоропадського був перекладачем з німецької. У часи Директорії у ранзі підполковника став ад’ютантом Симона Петлюри, виконуючи впродовж буремних 1919—1920 рр. його надважливі й відповідальні завдання цивільного та воєнного характеру. Брав участь в реорганізації армії УНР, виконував дипломатичні функції в перемовинах з поляками та Українськими Січовими Стрільцями.

Після злиття УГА з армією УНР багато зусиль докладав в організації Першого Зимового Походу генералів Омеляновича-Павленка та Юрія Тютюнника. Підписання Петлюрою  у квітні 1920 р. Варшавського договору з поляками, за яким той відмовлявся від західноукраїнських земель, сприймав боляче, але продовжував боротьбу, залишаючись вірним присязі.

Після захоплення Києва військами Будьонного, Василь Бень відступає на захід разом з дивізією Марка Безручка.

На Великій Україні зустрів свою майбутню дружину –  Олександру Криворучко. З нею одружився в Чигирині. Незабаром народився син Костянтин. Після повернення до Львова стає вчителем. У 1931 року з благословення Митрополити Андрея Шептицького призначений директором української школи імені Маркіяна Шашкевича. Дім сім’ї Бенів на вул. Замкнені коло школи стає місцем зустрічей провідних політичних та культурних діячів Галичини, колишніх старшин УГА.

Після початку Другої світової війни і приходу «перших совітів» Василь Бень залишився у Львові, хоч був через своє минуле і  проукраїнську позицію у групі ризику. Нещастя трапилося на кінець першої радянської окупації під час відступу совєтів.

За доносом шкільного сторожа 26 червня 1941 року Василя Беня схопили прямо на вулиці співробітники НКВД. Вже тоді тривали розстріли в’язнів у львівських тюрмах. Його родина і друзі хвилювалися за його долю і надіялися на порятунок ще не знаючи, що його розстріляли відразу в день арешту. Йому було 55 років.

Серед тіл багатьох закатованих людей дружина  впізнала Василя Беня за вишитими на шкарпетках ініціалами. На його тілі, як свідчили друзі, залишилися сліди страшних катувань.

Василя Беня поховали на Янівському цвинтарі коли могил УСС. На початку 1970-х років ці могили були зруйновані бульдозерами. Ще в час війни дружина Василя Беня із сином емігрували до США, де жили її батьки.

Ірина Єзерська