26 листопада День народження художника, шістдесятника Опанаса Заливахи, ім’я якого назавжди закарбоване не лише серед провідних українських митців, а й серед інтелектуалів-інакодумців, які наважилися кинути виклик радянській системі.

У фондах Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» зберігаються зразки екслібрисів, авторства Заливахи. Їх свого часу передала до музею Ольга Горинь з особистого архіву. На аркуші формату А4 розміщено 20 екслібрисів, створених для провідних український шістдесятників (Левко Лук’яненко, Євген Сверстюк, Святослав Караванський, Євген Концевич, В’ячеслав Чорновіл, Іван Дзюба, Михайло Горинь, Богдан Горинь, Григорій Кочур, Валентин Мороз, Олександр Сергієнко). Два екслібриси Опанас Заливаха розробив для російських дисидентів Лариси Богораз чи Андрія Синявського.  Для чиїх бібліотек виготовлено ще декілька екслібрисів важко ідентифікувати.

Кожен з творів оригінальний й створений із врахуванням особливостей вдачі, фаху та життєвої позиції особи для якої призначався. Об’єднує їх авторський стиль та тематика – міфологія, фольклор, національні мотиви (на деяких екслібрисах є навіть стилізовані тризуби, що на ті часи було небезпечним), історичні паралелі. Зокрема на екслібрисі історика Валентина Мороза зображено літописця.

Опанас Заливаха (1925 — 2007) – український художник, шістдесятник, учасник правозахисного руху, політичний в’язень (1965 — 1970).

Народився в с. Гусинці Харківської області. Сім’я, рятуючись від голоду в 1933 році переїхала на Далекий Схід, тому навчався спочатку в Іркутську. Згодом – в середній художній школі в Ленінграді, на час війни – в евакуації у Самарканді. З 1946 року навчався в ленінградській Академії мистецтв СРСР, звідки був відрахований на другому курсі за «негідну поведінку радянського студента». Поновився на навчання в 1955 році.

Під час практики в Косові Івано-Франківської області відбулися докорінні зміни в його свідомості, повернувся до свого коріння. Почав вивчати українську мову, цікавитися історією та культурою України.

Після завершення навчання в 1960 році Заливаху скерували на роботу у Тюмень, де й відбулася його перша персональна виставка. Наприкінці 1961 року остаточно переїхав до України. Тут Опанас Заливаха активно долучився до національного культурного відродження, започаткованого молодою творчою інтелігенцією, що відступила від канонів соцреалізму. Його близькими друзями стають лідери українського шістдесятництва Іван Світличний, Михайлина Коцюбинська, Алла Горська, В’ячеслав Чорновіл, брати Михайло та Богдан Горині й ряд інших молодих інакодумців.

До ювілею Т. Шевченка в 1964 році Опанас Заливаха, Алла Горська, Людмила Семикіна, Галина Зубченко та Галина  Севрук створили вітраж у вестибюлі Київського університету, який був знищений за розпорядженням партійних органів «як вияв українського буржуазного націоналізму». З тих пір Заливаха потрапив під активний контроль КГБ.

27 серпня 1965 року Опанас Заливаха був арештований під час першої хвилі арештів української інтелігенції. У березні 1966 року на закритому засіданні Івано-Франківського обласного суду був засуджений за ст. 62 ч. 1 КК УРСР «антирадянська агітація та пропаганда» на 5 років таборів суворого режиму. Ув’язнення відбував в Мордовії, де працював вантажником, кочегаром. Малювати йому забороняли. Під час обшуку табірною адміністрацією було вилучено й знищено приблизно 200 його робіт. Вціліла незначна частина екслібрисів й малюнків, які були опубліковані в журналі «Дукля»  (Пряшів, тодішня Чехословаччина).

Після повернення до Івано-Франківська зіткнувся з проблемою всіх політв’язнів – неможливість працювати за фахом (влаштувався креслярем в побуткомбінаті), стеження КГБ, обшуки в помешканні. За протести проти арешту історика Валентина  Мороза та присутність на похороні Алли Горської на півтора року потрапив під посилений адміністративний нагляд.

З 1971 до початку 1980-х років у співпраці з видавництвами «Веселка» та «Каменяр» працював над книжковим оформленням. Створював дизайнерські проекти інтер’єрів кафе та ресторанів. Експериментував у станковому та монументальному мистецтві. В 1980 році під час обшуку в його помешканні співробітники КГБ конфіскували низку його творів.

1987 року Опанас Заливаха був одним з ініціаторів створення Української асоціації творчої інтелігенції. Працював на художнім оформленням творів, що виходили у самвидаві, зокрема журналу «Український вісник». В 1988 році після довголітньої перерви відбулася його персональна виставка в Івано-франківську, згодом у 1989 році – в музеї Т. Шевченка у Києві, а також закордоном (Лондон, Нью-Йорк, Торонто).

Лауреат Державної премії України  ім. Т. Шевченка (1995).

Помер 24 квітня 2007 року в Івано-Франківську.

Ірина Єзерська-Вдовенко