У неділю 1 червня о 13.00 з нагоди Міжнародного дня захисту дітей у Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» відбудеться зустріч учасників проекту «Місце народження – Сибір» та презентація видань спогадів дітей колишніх політув’язнених та депортованих.
Нелегко складались долі дітей репресованих українців. Вони народились на чужині, у далекому Сибірі минало їх тяжке дитинство, чимало поневірянь зазнали вони, як і їхні батьки, після повернення в Україну. Вони здолали багато труднощів, але не обізлились, стали гідними громадянами своєї країни. Цей проект про їх спогади і настанови для сучасної молоді.
Створена у селищі Добротвір на Львівщині громадська організація «Перспектива плюс» започаткувала щорічну зустріч із дітьми політв’язнів та репресованих. Діти, які народились у Сибіру, або чиє дитинство минуло на далекій чужині, вже кілька років поспіль зустрічаються напередодні Дня незалежності у залі Добротвірської бібліотеки ім. Петраха. Ці зустрічі під назвою „Місце народження — Сибір ”із запланованого циклу „Ціна незалежності України” організовує громадська організація Добротвора „Перспектива плюс”, яку очолює вчителька місцевої школи Ірина Нікітіна і активно підтримує голова Добротвірської селищної ради Роман Ніколаєв.
Діти Сибіру діляться спогадами про важке дитинство і нелегку юність, обговорюють проблеми життя сьогоднішнього. Їхні свідчення — застереженням для сучасної молоді, котра, на щастя, навіть уявити не може, які лихоліття випали на долю їх дідів-прадідів.
На зустрічі будуть присутні: голова правління ГО «Перспектива плюс», директор Агенції регіонального розвитку Кам'янка-Бузького району Ірина Нікітіна, секретар ГО «Перспектива плюс», керівник проектів та програм Агенції регіонального розвитку Кам'янка-Бузького району Марія Жуковська, заступник голова правління ГО "Перспектива плюс» Надія Давидович, а також інші члени цього громадського об’єднання.
Модератором зустрічі виступить член ГО «Перспектива плюс», журналіст, координатор проекту «Місце народження — Сибір» Ганна Сологуб.
Довідка
«Свого часу наші співвітчизники теж мали право вибору: можна було відсидітись у хаті або піти у криївку, закласти сусіда чи бути засланим у Сибір. Наші батьки перебули Сибір. На їх долю випали надлюдські випробування, через які вони гідно пройшли. Що давало їм сили? Чесна праця, щира молитва і своє оточення. Після десятиліть заслань вони повертались на рідну землю і, перебуваючи тут у рабських умовах, починали життя спочатку. Їхні поневіряння — відсутність житла, прописки, роботи, елементарних засобів для існування, нагляд кагебістів — відображались і на їхніх дітях. Вони разом з батьками зносили темряву бараків, тисняву комуналок, холоднечу гуртожитків. Бідно вбрані, зле нагодовані, діти старанно виконували шкільні завдання у напівтемних кутках тісних кімнаток, де жила уся сім’я, до вечора товклись із сапками на городах, завдяки чому не голодували. Перед ними були закриті двері багатьох навчальних закладів, вони не могли займати багатьох посад, за ними пильно стежили так звані перші відділи.
Діти політв’язнів та репресованих усвідомлювали, що у цьому житті їм потрібно покладатись на себе, добре вчитись і багато працювати. Прикладом для них були долі їхніх батьків — роботящих, порядних, відважних, гордих. Ці діти з часом ставали вчителями, інженерами, лікарями, просто чесними людьми. У них, як і у батьків, є свої слабкості й недоліки, але головне у них закладене чітко — відраза до зради у будь-яких її проявах. Для багатьох з нас Сибір став не лише місцем нашого народження, тут зміцнювалась наша національна згуртованість, наше прагнення свободи, гартувалась стійкість характерів» — розповідає журналістка Ганна Сологуб.
У вступі до першої збірки спогадів репресованих «Місце народження — Сибір» Ганна Соглогуб зазначила: «Ми народилися у повоєнні часи у сім’ях, висланих до Сибіру. Відстань довжиною півсвіту та кілька десятиліть відділяло моїх родичів від їхньої Вітчизни — Західної України. А якою незбагненно глибокою була прірва між світоглядом цих мирних трударів і новоявленою комуністичною ідеологією! Насильницькі методи, якими вона впроваджувалась, змушували до оборони. Ми зростали у родинах оборонців
свого краю. Власне серед репресованих було багато працьовитих заможних господарів, але енкаведисти вважали їх ворожими елементами».
«Ми народились у тоталітарній країні, відмежованій від усього світу, ми жили у зоні — з величезними чергами за продовольством, вічним промисловим дефіцитом, частими показовими військовими парадами, дикою гонкою озброєнь, бадьорими виступами перестарілих, ледь живих керманичів. Над нашими головами рясніли велетенські гасла: «КПРС — розум, честь і совість нашої епохи», «Партія і Ленін — брати-близнята» і т.п. Ми носили піонерські галстуки і комсомольські значки, співали «хто був ніким, той стане всім», віддавали салюти, здіймаючи над головами правиці, грали у військові дитячі ігрища під назвою «Зірниця», голосно вигукували піонерські й комсомольські гасла… Ми щоденно й старанно відбріхувались. Наша юність випала на час тотальної брехні, якої нас навчала тоталітарна держава. Ми родом звідти...», — змальовує атмосферу, у якій минало її дитинство Ганна Сологуб.
«Але іноді хтось із родичів таки розповідав нам про синьо-жовтий прапор, про січових стрільців та юних героїв Крут, про відвагу Бандери і Коновальця, про криївки, малював тризуб. Це не завжди охоче робили батьки — боялись наразити дітей на неприємності. Про подібні теми у часи розвиненого СРСР навіть згадувати було заборонено. Частіше про це розповідали нам наші бабці чи дідусі, але застерігали: «Нікому про це не кажи!». Тож ми, діти Сибіру, жили ніби у двох вимірах: нав’язаному нам бадьоро-соціалістичному і у таємному реально-історичному. Ті з нас, хто народився у Сибіру, не зазнали жахів війни. Але нам довелось пережити епоху суцільного лицемірства, брехні, пристосовництва і зрадництва. Відлуння цих часів відчутне й нині…Не усім вдалось залишитись гідними людьми у цих умовах», — вважає журналістка.
Ганна Сологуб свідчить: «У радянських періодичних виданнях сучасна рубрика «За кордоном» називалась переважно «Два світи, два способи життя». Все, що стосувалось СРСР, висвітлювалось у веселкових барвах, зарубіжне життя виглядало суцільним гнобленням. Сприймати життя лише чорно-білим, без врахування його незліченних відтінків, з жорстоким поділом на східняків-західняків, своїх-чужих — цього цілеспрямовано
навчали нас комуністичні ідеологи. Нелегко було не піддаватись на цю хитру провокацію. Боже, як старанно нас дурили!.. Зрештою, і продовжують це робити досі.
На жаль, вже не лише прихильники радянського авторитаризму, а й «патріотичні» пристосуванці. А найпаскуднішою брехнею є те, що наша наразі квола Незалежність далась нам задарма. Це неправда! За неї дуже дорого заплачено. Ціну її добре знають і діти українських політв’язнів та репресованих», — переконує упорядниця збірки «Місце народження — Сибір» .
Додано 29.01.2014
