Львів’яни, на відміну від влади, не забувають про музей Степанівни
Понад півстоліття, відколи пішла у засвіти визначна львів’янка Олена Степанів-Дашкевич, упокоївшись на Личаківському цвинтарі, пам’ять про її геройський чин та самовіддане служіння на педагогічній і науковій ниві підтримують свідомі громадські діячі й краяни, котрі розуміють історичну вагу цієї визначної жінки.
До 55-их роковин від дня смерті докторки філософії, дослідниці економічної географії, педагога і науковця Олени Степанів-Дашкевич, котра залишилися в народній пам’яті як легендарна учасниця штурму гри Маківки Олена Степанівна, у НММ «Тюрма на Лонцького» відбувся меморіальний вечір.
Програму поминального заходу «Невмируща Олена» склали демонстрація документального фільму Надії Мудрої про похорон героїні та читання спогадів і нарисів самої Олени Степанівни, у яких від першої особи постали описи суспільно-політичних настроїв у середовищі української молоді напередодні Першої світової війни та мотивації, із якими доброволкою до національних збройних лав пішла спрагла знань і світових культурних надбань молода попівна, котра мріяла стати вчителькою.
Відзначена бойовими медалями за хоробрість, хорунжа Українських січових стрільців та четарка Української галицької армії Олена Степанів-Дашкевич, вистоявши морально в умовах полону, змогла гідно реалізуватися і в мирний час, захистивши докторат у Відні, навчаючи гімназисток, виховуючи пластунок та сприяючи становленню кооперативного руху й розвитку вітчизняної науки.
Про невтомну працю Степанівни на користь рідного народу та її особисту мужність під час ув’язнення в сталінських концтаборах свідчили й озвучені спогади тих, хто безпосередньо знав цю непересічну особу не тільки замолоду, а й на схилку літ: Надії Суровцевої, Гандзі Дмитерко-Ратич, Ірини Книш, Оксани Керч, Олександри Воробій, Анни Рудницької та інших.
Керівничка Меморіальної бібліотеки-архіву Ярослава Дашкевича п. Галина Сварник розповіла про трагічну долю приватного архіву Степанівни, який, який і сімейна книгозбірня, був арештований органами МГБ наприкінці 1949 року разом із самою Оленою Степанів-Дашкевич та її сином Ярославом Дашкевичем. І мати , і син перебували під слідством у сумнозвісній тюрмі на Лонцького, де їх допитував брутальний садист Солоп. Тоді окрім бібліотеки з вул. Піскової були знищені всі родинні реліквії, фотографії, кореспонденція, картини.
За словами Галини Сварник, новий етап формування архіву Степанівни настав вже по поверненні 1956 року Олени та Ярослава до Львова. Архівістка зазначила, що його корпус становить листування, світлини та рукописи Олени Степанів-Дашкевич, із яких не всі ще опубліковані. На завершення розповіді прозвучали фрагменти кондоленційних листів, що прийшли на останню прижиттєву адресу Степанівни на вул. Козацькій, 11-а у Львові. У цих листах крізь слова співчуття родині постає гідна оцінка діяльності національної героїні та її незабутній образ.
11 липня працівники НММ «Тюрма на Лонцького» узяли участь у панахиді на могилі Олени Степанів-Дашкевич, а також разом із авторкою книжки «З-під знаку Стрільця: Олена Степанів-Дашкевич у світлинах, документах та спогадах» кандидаткою історичних наук Анною Кос та дослідницями з Меморіальної бібліотеки-архіву Ярослава Дашкевича – Христиною Процюк та Галиною Сварник відвідали досі не музеїфіковане меморіальне помешкання на вул. Козацькій, 11-а, де помолилися і запалили лампадки та свічки пам’яті при вікнах, через які Степанівна, прикута до ліжка невиліковною хворобою, востаннє дивилася на рясний липневий сад та львівське небо.
Вікторія Садова
