Перша екскурсія наукового працівника музею-меморіалу „Тюрма на Лонцького” Ігоря Дерев’яного експозицією „Сила волі. Провідники визвольного руху” зворушила лауреата національної премії України ім. Т. Шевченка поета Ігоря Калинця настільки, що він виступив перед присутніми із своїми спогадами про знайомство із останнім головним командиром УПА Василем Куком.

На виставці „Сила волі. Провідники визвольного руху” у розділі, що розповідає про біографію Василя Кука, не випадково подано портрет Василя Стуса, — вони разом працювали в архіві, де Стус мав можливість пізнати Кука і довідатися від нього щось невідоме з історії України, та почерпнути в Кука науку підпільної боротьби. Відомий факт: Кук дивувався безоглядній безстрашності Стуса висловлюватися прямолінійно, таку відкритість він спершу не сприйняв, остерігаючись провокації, а згодом передбачав, що така риса може стати причиною репресій проти обдарованого поета. Сам же Кук був неперевершеним практиком і теоретиком конспірації.

„Я ,напевно, єдиний із покоління українських „шістдесятників”, хто першим познайомився із Василем Куком. Це був 1964 рік. Я працював у Львівському обласному архіві. Мене відправили до Києва, до центрального архіву. Там був місячний семінар. І власне тоді до мене підійшов Кук. Йому було цікаво познайомитися із молодим поетом-початківцем, який вже мав виступи у Львові. Я не пам’ятаю усієї його розмови зі мною, але пригадую, що найбільше він цікавився молоддю, моєю особою, тим, що відбувається у Львові, скільки є такої національно свідомої молоді (от вже й хвалюся, що я був такий національно свідомий змалку). У всякому разі він не боявся говорити відверто. Він здався на мою ласку, бо. Скажімо. Якби я виявився завербованим комсомольцем, то міг би донести на нього. Не думаю, що він дуже переживав за донос. Але він у всякому разі був щирий і відвертий у розмові, бо хотів довідатися якомога більше. Очевидно, що до Львова він не міг приїжджати. Але хотів знати, що тут робиться. Після тієї першої зустрічі (потім я кілька разів мав із ним розмову) до мене підійшов хтось із старших галичан і запитав, чи знаю я, із ким балакав. Я відповів, що приблизно знаю, він науковець, тоді писав кандидатську дисертацію. І тут мені сказали, що це був головний командир УПА! Тоді я почав цікавитися його біографією, шукати за тою покаяльною заявою, яка начебто була десь надрукована в газетах. Я її не знайшов… А сьогодні мені приємно згадати, що дійсно Кук нав’язував стосунки із молодими. Думаю, що в Києві то багато більше і конкретніше багато людей могли б сказати про ці контакти. Потім вже у 1990-их роках ми відновили наше знайомство. Я зустрічався з ним і у Львові. Тоді вже багато львів’ян зналося з Василем Куком, брали в нього поважні інформації, інтерв’ю. Часто із ним спілкувалися Ярослав Сватко і Ярослав Лемик.”

розповів Ігор Калинець.