24 червня львів'яни поклали квіти біля хреста на подвір’ї колишньої політичної в’язниці №1 та під час віче-реквієму біля пам’ятника жертвам комуністичних репресій хвилиною мовчання вшанували краян, закатованих комуністичним режимом у тюрмах Західної України наприкінці червня 1941 року.

Такі ж квіти представники влади й громадські активісти поклали біля хреста на Цитаделі, де в роки Другої світової війни був розташований „Шталаг” для військовополонених, біля меморіалу Янівського цвинтаря й  стін в’язниць Бригідки та на вул. Замарстинівській.

Помолитися за душі загиблих в’язнів зійшлися львів’яни різного віку – представники патріотичних партій, спілок та товариств, які активно діють у сфері збереження національної пам’яті. На скорботному віче лунали пісні у виконанні хору „Нескорені” та згадки про моторошні події кінця червня 1941 року, коли внаслідок наказу наркома внутрішніх справ Радянського Союзу Л.Берії перед відходом частин РСЧА на схід окупаційна влада масово розстрілювала тисячі осіб, ув’язнених за підозрою в нелояльності до неї, та затриманих під час облав.

Того ж дня на відзначення 71-ої  річниці масових розстрілів у Галичині, здійснених НКВД у червні 1941 року директор музею-меморіалу „Тюрма на Лонцького” Руслан Забілий узяв участь у поминальних заходах біля в’язниці м. Комарно, де громадськість самотужки створює музей.

 

„Ентузіастами увічнення пам’яті про жертв окупаційних режимів у Комарно є живі свідки тих подій, представники соціально-відповідального бізнесу, краєзнавці, небайдужі місцеві мешканці, і передовсім активна громадська діячка та депутат Львівської обласної ради Олеся Байко, яка чимало особисто доклалася до організації перезахоронень, встановлення списків імен загиблих, належного вшанування пам’яті борців за волю України. До речі, цього року за сприяння у становленню й розвитку музею-меморіалу „Тюрма на Лонцького” Олеся Байко  була відзначена подячною грамотою нашого музею під час святкування Міжнародного дня музеїв. А із створенням музею-тюрми у Комарно, ми можемо оцінити, наскільки потребують таких місць пам’яті сучасні мешканці Галичини, котрі з родинних переказів пам’ятають трагічну історію народу і прагнуть, щоб подібним трагедіям ніколи не було місця у майбутньому”, — наголосив Руслан Забілий на важливості вшанування меморіальних місць та створення нових  музейних осередків.