17 липня на Личаківському цвинтарі у Львові освятили надмогильний пам’ятник відомому радянському політв’язню, публіцисту, активному мирянину УГКЦ, одному із засновників Української гельсінської спілки Іванові Андрійовичу Гелю, який помер 16 березня 2011 року.

 

Молебен і освячення пам’ятника у вигляді гранітного гробівця із бронзовим медальйоном, на якому зображено Ісуса Христа у терновому вінці, здійснив отець Віталій (УГКЦ). На освячення зійшлися найближчі Івана Геля, які таким чином відзначили 75 річницю від дня його народження.

Іван Гель народився у с. Кліцько, Городоцького району Львівської області в родині колишнього вояка УГА, котрий головував у «Просвіті» та був станичним, зв'язковим окружного провідника СБ ОУН, за що був засуджений. Зберігаючи вірність ідеям батька та матері, яка походила із славного роду Тершакоців, їхній син усвідомив себе українським націоналістом і саме так зарекомендував себе у русі опору 1960-80 років, категоріально визначивши його саме як визвольну боротьбу, а не дисидентство.

Навчаючись заочно й вечірньо на історичному факультеті Львівського державного університету, Іван Гель виготовляв і поширював самвидав, за що 24 серпня 1965 року його арештували та засудили за ст. 62 ч. 1 і ст. 64 КК УРСР («антирадянська агітація і пропаґанда», «організаційна діяльність») до 3 років таборів суворого режиму. Він відбув цей термін у таборах Мордовії. Проте після звільнення не припинив самвидавної та правозахисної діяльності, протестуючи проти вироків борцям із режимом. Арештований удруге 12 січня 1972 року і визнаний особливо небезпечним рецидивістом, Іван Гель отримав позбавлення волі на 10 років у таборах особливого режиму та 5 років заслання. Загалом він не бачив волі 21 рік, однак і в неволі був активним борцем, беручи участь у протестах та голодуваннях з вимогою статусу політв'язня. В ув'язненні Іван Гель спромігся також створити книжку про становище української культури в умовах російської окупації. Цей твір під назвою „Грані культури” та псевдонімом Степан Говерля нелегально передали за кордон, де його опублікували у Лондоні 1984 року. Після повернення із заслання Іван Гель був відповідальним секретарем журналу «Український вісник», а 1987 року створив і очолив «Комітет захисту Української Греко-Католицької Церкви», редаґував журнал «Християнський голос», організовував масові релігійні та політичні акції, що спричинилися до легалізації катакомбної Церкви.

„Згадуючи сьогодні цей життєвий подвиг Івана Геля, відчуваємо наскільки таких людей, як він, бракує у владі зараз, коли суспільство сповнене тривоги за майбутнє держави. Утім Іван Андрійович, котрий показав нам приклад самовідданого служіння Україні, залишається для сучасників моральним дороговказом і духовним орієнтиром. Наше завдання – донести до наступних поколінь слово Івана Геля, підготувавши до друку його дослідження історії визвольного руху”

прокоментував Руслан Забілий, директор Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів „Тюрма на Лонцького”, до наглядової ради котрого входив незабутній Іван Гель.