31 травня у Національному музеї-меморіалі «Тюрма на Лонцького» відбулась лекція: «Місця (не)пам'яті у літературі» дослідниці Христини Рутар
Що ж таке місця пам’яті? Про які види місць пам’яті ми можемо говорити? Що і чи відображається в літературі?
Розмова про місця (не) пам’яті в літературі в Національному музеї-меморіалі «Тюрма на Лонцького», у місці пам’яті, це спроба інтерпретації історичних романів крізь призму memory studies.
Дослідниця вважає, що твори сучасних авторів історичної прози відкривають двері до минулого з надписом «Заборонено», де травми минулого замовчувалися та не проговорювалися. Письменники намагаються зсунути ці залізні важкі двері, за якими знаходяться травми, які більш, ніж півстоліття були оточені заслонами страху, цензури і неможливості сказати. Але інколи вони залишають закритими віконця, які попри те, що їх не хочуть відкривати, нікуди не зникають, а чекають і чекають свого часу. Такі віконця стають місцями непам’яті, місцями затирання та небажання відкрити усі таємниці.
Отож, трагічне минуле не просто відтворюється в сучасному, а «відкривається» ним наново, моделюється у спільному досвіді залежно від змінних обставин у динаміці спогадів. Таким чином, колективна пам'ять – це неперервний процес, у якому суспільство знову і знову вибудовуватиме власну ідентичність шляхом проекцій і реконструкцій минулого, яке трапилося давно, але все ще має значення, все ще не відпускає наше теперішнє.
Досліджуючи культурну пам'ять українців на сторінках історичних романів, можемо глибше пережити і збагнути не лише наслідки, а й причини розщеплення та конфліктів пам’яті у межах одного народу, і ще раз спостерегти своєрідне змагання жертв серед пам’ятей постраждалих і знищених культурних спільнот.
Уважне прочитання романів з акцентом на фабулу пам’яті про складне й травматизуюче ХХ ст., а також про порушену трансмісію цієї пам’яті від покоління дідів до покоління онуків через строгу пропагандистську політику заборон і забування має послужити намірам по-новому відповісти на питання: «Хто ми, українці в Україні?» у руслі єднання, прощення, розуміння та спільного пам’ятання.
