8 травня у Національному музеї-меморіалі відбулася відкрита лекція наукової співробітниці Музею, д-ра гуманітарних наук Олесі Ісаюк “Бандерівці в Аушвіці:вижити і не зламатися”.

Дослідниця розповіла про маловідому і практично недосліджену тему — перебування членів ОУН (б) у нацистських концтаборах. У найбільший і найвідоміший з них — Аушвіц потрапило кількасот членів ОУН (б).

Їхня “провина” перед нацистськими окупантами полягала в участі у підготовці Акту відновлення Української держави та організації опору окупантам після розгрому нововідновленої державності. Перші в'язнів-оунівці з'явилися у Аушвіці у липні 1942 року і продовжувалися прибувати майже до кінця 1943 року. Завдяки досвіду самоорганізації у критичних умовах, якого набули за роки підпілля, вони зуміли створити мережу взаємодопомоги. Додатковим ресурсом стійкості була висока внутрішня солідарність та мотивація до виживання.

“ОУНівці в Аушвіці отримали несподівану “фору” — внаслідок довготривалого перебування у підпіллі, вони було психологічно цілком свідомі можливості ув'язнення і знали, за що їм така “ласка” від окупантів. Тому психологічна “відстань адаптації” для них значно скорочувалася. Крім того, вони мали навички самоорганізації і координації в умовах хронічної кризи — якоюсь мірою їм тільки залишалося вивчити особливості життя в Аушвіці і — з відповідними поправками — перенести вже звичні для них навички і організаційні прийоми у нові умови.” — зауважує дослідниця. У результаті ув'язнення пережили майже всі “бандерівці” станом на січень 1945 року їх було 325 осіб.