Показ 27 кіносеансів у режимі нон-стоп відбувся у Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів „Тюрма на Лонцького” за демонстраційний тиждень (8-15 грудня 2011 р.) програми мандрівного фестивалю документальних стрічок про права людини.


Від 10 грудня — Дня прав людини – синхронно із кінофестивалем „Міжнародна амністія” влаштувала акцію Марафону підписання звернень до керівників різних країн із проханням захисту прав громадян на справедливе судочинство. Ці листи, що рятують життя, глядачі писали від руки різними мовами.

Оскільки 2011 року музей став головною базою демонстрації у Львові фільмів із програми фестивалю Docudays UA, то фільми змогли переглянути різні категорії відвідувачів, — від школярів до пенсіонерів, для зручності яких графік показів передбачав ротацію стрічок. За відгуками глядачів, найбільшу зацікавленість викликали стрічки „Вам не подобається правда – 4 дні в Гуантаномо” -реж. Люк Коте, Патрісіо Енрикес ( Канада, 2010), „Правосуддя для Сєргєя” – реж. Ганс Германс, Мартин Маат (Нідерланди, 2010) та „Ринок” – реж. Рама Рау ( Канада, Індія, 2010).

Із великим задоволенням публіка подивилася ретроспективу французького режисера Луї Маля, до якої увійшло три фільми цього відомого автора. Одну із стрічок Луї Маля, а саме „І прагнення до щастя”, було обрано для обговорення. Оскільки режисер сам став емігрантом, то у своєму творі він розкрив різні аспекти еміграції не тільки засобами інтерв’ю людей, які розповідали свої реальні історії чи репортажними зйомками життя емігрантів в Америці, а й розкриттям пов’язаних із цим суспільних проблем у авторському коментарі, де мав місце глибокий аналіз еміграції як явища, починаючи від причин і завершуючи наслідками (як позитивними так і негативними).

По перегляді стрічки „І прагнення до щастя” шкільні педагоги, журналісти, історики, викладачі, магістранти, будівельники, колишні урядовці та пенсіонери різних спеціальностей спровокували доволі палку дискусію, оскільки кожен із присутніх мав свої діаметрально протилежні погляди на еміграцію: одні вважали її за справжнє соціальне лихо, інші – за економічну панацею.

„Америка нівелює культурні особливості емігрантів, які мусять інтегруватися в нове середовище. У них невеликий вибір: або потерпати від туги за батьківщиною. ( ностальгії, або ж ставати космополітами. Ці люди та їхні нащадки забувають культуру, звичаї і мову тих народів, до яких належать. Еміграцію з доброго дива ніхто не обирає. До неї змішують нестерпні умови на батьківщині. Чимало українців також опиняються на заробітках за кордоном. А вдома від дискомфорту роз’єднаної сім’ї мучаться діти без тепла батьківської опіки”

сказала глядачка із 40-річним учительським стажем.

„Не бачу в еміграції нічого злого, бо вона дає молодим освіченим людям реалізувати себе в професійному плані, забезпечуючи кар’єрне зростання та умови підвищення кваліфікації, які тут і не снилися. Еміграція дозволяє зреалізувати людині права на гідне життя, які в нашій країні є незабезпечені”

наполягала на своєму молода магістрантка польських грантових програм.

 

Під час диспуту були зачеплені теми біженства, культурної нівеляції, расизму тощо. Загалом присутні на обговоренні зійшлися на тому, що вони воліли бачити світ із відкритими кордонами та відповідним рівнем комфорту у різних країнах та спільнотах, що зберігали б національне різноманіття культурного життя.

„Можливо, і в конституції демократичної України згодом буде офіційно обгрунтоване право на щастя”, — підсумувала модератор обговорення, підкресливши, що обговорення принесло глядачам окрім змоги висловити свою позицію, ще й задоволення потреби у спілкуванні та обміні думками, і що найважливіше – досвід толерантної дискусії, практика якого для будь кого у будь-якому віці вкрай важлива, адже це добрий шанс кожному не зупиняти свого становлення як співчутливої, доброзичливішої та духовно зрілішої людини.