Копії матеріали із Бундесархіву в Берліні про діяльність гестапо передав учора, 30 жовтня, директору Національного музею-меморіалу жертв окупаційних
режимів „Тюрма на Лонцького” Руслану Забілому керівник музею та Наукового центру дослідження юдаїки та єврейського мистецтва ім. Фаїни Петрякової Мейлах Шейхет.

У рамках співпраці двох музейних установ Мейлах Шейхет, який входить до наглядової ради музею-меморіалу „Тюрма на Лонцького”, передав копії матеріалів із Бундесархіву в Берліні, які розповідають про діяльність такої нацистської репресивної державної структури, як гестапо (політична поліція).

Оскільки під час нацистської окупації Львова у сумнозвісній „Тюрмі на Лонцького”, де тепер діє музей-меморіал, розташовувалася слідча в’язниця гестапо, то працівникам музею і науковцям із Центру досліджень визвольного руху, які виготовляють для публічної демонстрації музейні експозиції, украй важливо наповнити розповідь про період 1941-44 рр. документальними свідченнями про діяльність гестапо.

„На жаль, історики не мають доступу до архіву МВС України, де можуть зберігатися матеріали, пов’язані із діяльністю гестапо. Тому таким важливим є пошук архівних матеріалів із збірок за кордоном. У цьому напрямку наш музей працює із різними партнерами. Одним із таких партнерів є львівський Науковий центр дослідження юдаїки та єврейського мистецтва ім. Фаїни Петрякової, який допомагає нам шукати матеріали у архівах країн Європи та Америки”, — розповів директор музею-меморіалу „Тюрма на Лонцького” Руслан Забілий.

Мейлах Шейхет передав копії документів, що цікавлять музей, під час публічної акції – громадського перегляду і обговорення фільму Сергія Буковського «Назви своє ім’я». Цю повнометражну документальну стрічку про Голокост на території України, створену на основі аріхів Інституту відеоісторії й освіти Фонду Шоа при Університеті Південної Каліфорнії, спродюсував всесвітньо відомий режисер Стівен Спілберг у співробітництві з Фондом Віктора Пінчука.

Науковий центр дослідження юдаїки та єврейського мистецтва ім.Фаїни Петрякової, заснований у Львові 23березня 2005 року громадськими діячами вс.п. Ярославом Дашкевичем, Іриною Калинець, Мелахом Шейхетом та Зеновієм Мазуриком, виступив ініціатором серії переглядів та обговорення кінодокументалістики, що розповідає про Шоа ( Голокост) у рамках щонедільного музейного кінолекторію. Наступної неділі, 6 листопада, у музеї-меморіалі „Тюрма на Лонцького” демонструватимуть канадську документальну стрічку «Вона заплатила життям», зняту Іриною Корпан про долю своєї бабусі –українки із Тернопільщини, яка маючи власних дітей, не побоялася узяти на переховування під час воєнного лихоліття трьох сусідських євреїв, щоб урятувати їх від загибелі. Гестапівці за доносом арештували жінку-удову, кинувши до в’язниці у Бережанах, а згодом до тюрми в Тернополі, де й виконали смертний вирок. За свою мужність Катерина Сікорська була удостоєна титулу Праведниці світу.

„Ініціативу спільного перегляду фільмів про Голокост ми запропонували на вшанування 70-річчя трагедії Бабиного Яру – місця під Києвом, яке під час Другої світової війни стало великою спільною могилою для євреїв, членів ОУН, військовополонених та інших людей. Це місце національної пам’яті, яке має бути гідно пошанованим, а не бути причиною розбрату. Мені часто доводиться чути, коли приїжджають наші люди із-за кордону, чи коли я буваю там, їхні відгуки про Україну. Ці відгуки надзвичайно теплі. А коли люди починають співати свої пісні, то враз у мелодиці розкривається щось більше, — це справді мелодії, які ми тут звикли називати українськими піснями. Такий разючий збіг пояснюється тим, що на українській землі євреї й українці жили пліч опліч із давніх давен, тому без культурних взаємовпливів обійтися не могло. І це поясніє, наскільки стосунки різних культур були гармонізованими. Є схожість і в іншому: і українці, і євреї довгий час не мали своєї державності, але наполегливо змагали до цієї мети, не будучи конкурентами, бо Тора євреєм приписувала одержавитися на Святій землі. Але наші народи розуміли, як важливо здобути самостійну національну державу. Оскільки за програмою української держави права євреї не зазнавали утисків, то так багато зустрічаємо їх серед січового стрілецтва, в лавах УПА, зрештою навіть найближчі соратники Коновальця були євреями. Голодомор і Голокост – дві найбільші трагедії 20 ст. в Україні також мають схожу основу – вони розв’язані двома злочинним тоталітарними режимами. До речі, СРСР також завинив перед євреями іншим Голокостом – духовним. Безбожний режим не дозволяв навчатися єврейській традиції і релігії, це переслідувалося і каралося таборами. Тому зараз важливо усвідомити нашу спільну історію, позбуваючись стереотипів конфронтації. Це чужі стереотипи, які українцям намагаються підкинути ззовні. Хто? – ті хто хоче із себе зняти відповідальність за історичні злочини й перекласти їх на інші плечі, ті, хто хоче повернути Україну в сферу імперського впливу. Варто бути мудрими, щоб не піддаватися на подібні провокації. Нас єднає спільний біль, а співчуття у горі породжує довіру”, — зауважив Мейлах Шейхет.

„Ми не повинні розділяти мертвих, їх урівняла смерть. Так потрібна нашій державі цілеспрямована політика національної пам’яті допоможе спростувати політичні фальсифікації, увічнити пам’ять жертв, що опинилися між двома тоталітарними режимами, криваві злочини яких потребують однозначного засудження, а також гармонізувати сучасне суспільство, налаштувати громадян на толерантне ставлення одних до інших, виходячи із засад гуманізму та демократії. Пам’ять же про загиблих потребує співчуття і спільної молитви, а не маніпуляції історичними фактами у сподівання отримати популістський зиск”, — підсумував Руслан Забілий.