24 жовтня 2018 р. наукова співробітниця Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» Ірина Єзерська взяла  участь вVI Міжнародній науково-практичній       конференції «Усна історія: теорія, метод, джерело», яка відбувалася у місті Вінниця.

У своїй доповіді «Дитинство під контролем КГБ: діти інакодумців як інструмент тиску» дослідниця, на основі інтерв’ю із членами родин дисидентів, розповідала про методи роботи радянських карально-репресивних органів у боротьбі з інакодумством у 1960–1980-х рр.  Одним таких методів  було звернення до почуттєвої сфери життя  людини, коли бажаючи вплинути на опонента, під загрозу ставили благополуччя, безпеку,  здоров’я чи навіть життя близьких опонента. Особливо цинічним інструментом в арсеналі засобів КДБ було маніпулювання навколо надчуттєвої сфери батьківсько-дитячих відносин.

Родини дисидентів перебували під постійним контролем. У боротьбі з своїми ідейними противниками система не гребували жодними методами. Тиск не припинявся упродовж життя. Дорослішання дітей із ідейно неблагонадійних сімей, набуття ними різних соціальних ролей, а також необхідність здобуття ними фаху та входження у певну професійну сферу, створювали  додаткові умови для тиску. Край йому покрав лише розпад СРСР.

Розуміючи наслідки політичного інакодумства, дисиденти були готовими самі та морально готували своїх близьких до можливих труднощів. Окрім того, обравши правозахист одним з головних в своїй діяльності, вони послідовно та наполегливо відстоювали свої права. Влада інформаційно ізольованої країни, відгородженої від світу  «залізною завісою» боялася найменшого розголосу. Опоненти режиму, розуміючи велике значення прориву інформаційної блокади, докладали колосальних зусиль, щоб усі факти порушення прав людини в СРСР були оприлюднені. Навіть в ув’язненні не припинялася активна робота та були налагоджені канали передавання інформації із зони закордон. Часто саме реакція світової громадськості впливала на позитивне вирішення конфлікту між інакодумцем та системою та навіть рятувала життя  ворогам радянського ладу.

Ірина Єзерська зазначила, що попри цільові і чітко спрямовані заходи спеціальних органів на боротьбу з інакодумством, їм на заваді ставав людський фактор. Вчителі, викладачі, керівники навчальних закладів чи місць праці, друзі, знайомі, колеги, однокласники, однокурсники  завжди могли обрати певну модель поведінки. Навіть в умовах тотального тиску, не маючи змогу підтримати переслідуваного, завжди можна обрати позицію нейтралітету. Хоча було чимало сміливих людей, котрі не піддалися пропагандистським настроям і перспективам прислужитися партії та КДБ, ставали на захист, надавали моральну  та практичну підтримку тим, кого цькували. Ці люди, в міру своїх можливостей, намагалися допомогти дітям, батьки котрих були переслідувані за політичне інакодумство. Такі приклади свідчать проте, що навіть у суспільстві, наскрізь просякнутому комуністичною  ідеологією, завжди існує людське ставлення, совість, мораль, емпатія та певний відсотк людей з різним рівнем опірності  до пропаганди.