«Демократія починається тут» — напис на фасаді Національного архіву США. Чи треба зберігати секрети неіснуючої держави — СРСР? Що таке конфіденційна інформація і державна таємниця? Як написати запит в архів і оскаржити можливу відмову? Про це йдеться у «Практичному пораднику із доступу до архівів», виданому Центром досліджень визвольного руху.

10 квітня в НаУКМА порадник представили його автори – Володимир В’ятрович та Аліна Шпак.

Володимир В’ятрович розповідав про досвід використання документів комуністичних спецслужб у країнах Східної Європи. Пан В’ятрович згадав про рекомендації Ради Європи про доступ до архівів. «Країна не може бути демократичною, не забезпечивши своїм громадянам права на правду про минуле. Питання вільного доступу до архівів слід розглядати в контексті загального права громадськості на доступ до інформації. Подолання тоталітаризму немислиме без відкриття архівів, які містять інформацію про злочини режиму. На пострадянському просторі Литва, Латвія та Естонія – це поки єдині держави, де існує спеціальне законодавство щодо документів комуністичних спецслужб», — сказав історик.

Багато країн Східної Європи пішли успішним шляхом декомунізації і відкриття архівів, однак в Україні та сусідніх країнах, спроба виокремлення цих документів поки що залишається у сфері намірів. Наприклад, у 2011 році Росія, Білорусь, Таджикистан, Узбекистан уклали угоду, яка дозволяє відкриття даних архівів лише за умови згоди всіх країн, що її підписали. Це по суті паралізує можливість розсекречення документів.

Аліна Шпак дала практичні поради з доступу до архівів в українських реаліях. Коли архів може відмовити у доступі до інформації? Яка інформація перебуває в обмеженому доступі?

Проблемним залишається сьогодні розуміння секретності документів. Як наголосила експерт, інформація про порушення прав людини і злочини органів влади, посадових осіб не може бути конфіденційною. Документи, які були секретними і становили державну таємницю в СРСР, не можуть вважатися такими в сучасній Україні. Аліна Шпак зазначила про те, що частими є випадки різночитання законодавчого визначення конфіденційної інформації. Тому на часі прийняття закону про конфіденційну інформацію.

«Ми бачимо, що шлях, яким падали репресивні режими, значною мірою вирішує подальшу долю архівів. Оскільки в нас в країні не відбулося декомунізації, то багато людей, які були причетні до репресій, залишилися при владі. Профільний закон про архіви вже застарів і суперечить іншим законам інформаційної галузі, міжнародним стандартам», — заявила Олександра Матвійчук, Центр громадянських свобод.

Володимир В’ятрович наголосив про необхідність передачі архівів від чинних спецслужб. «Власне я як історик йшов на посаду директора архіву СБУ із завданням реалізувати цю передачу. З політичних причин цього не було зроблено. В галузевому архіві СБУ мають бути документи, які стосуються діяльності СБУ. Історичні документи, які стосуються ЧК, НКВД, ГПУ, КГБ не мають відношення до діяльності цієї спецслужби. Це важливо для історії. Також із морально-політичної точки зору потрібне відмежування від практик спецслужб тоталітарного періоду. Допоки цього не трапиться, в СБУ святкуватимуть день чекіста!», — сказав Володимир В’ятрович.

«Право на правду. Практичний порадник із доступу до архівів» можна завантажити тут.

Практичний порадник видано Центром досліджень визвольного руху в рамках проекту «Доступ до архівів як право на суспільну пам'ять» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Джерело : Громадський простір
Автор : Ірина Салій