Хто і коли поставив питання Голодомору 1932—33 років в Україні не лише на рівень національної трагедії, а й як всесвітню проблему? Як це робилося, хто став персонально залучений до цього процесу і яким виявився результат? Хто першим написав у світовій пресі про Голодомор і хто це заперечив? Що відповіло радянське керівництво на клопотання Міжнародного Червоного Хреста надати допомогу голодуючим? Про це та інше — у лекції старшого наукового співробітника Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» Ігоря Дерев’яного.
17 листопада, неділя
13:00
Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького»
(вул. С. Бандери, 1, вхід з вулиці Брюллова)
Населення Західної України не постраждало від Голодомору, проте ідея єдності не залишила Західну Україну байдужою до трагедії братів на Сході. «У ті далекі роки питання Голодомору не стояло в площині пошуку юридично відповідальних, мова йшла про голод та організацію допомоги людям, а не аналіз політичної ситуації, кваліфікації голоду як Голодомору геноциду, та пошуку причин і винуватців», — наголошує історик Ігор Дерев’яний, котрий під час лекції, спираючись на тогочасні документи та публікації, розповість про те, як поставилася світова спільнота до інформації про зумисне організований радянською владою Голодомор в Україні.
Як розповідає історик, інтелігенція Галичини зробила усе можливе, що ця проблема недержавної нації була донесена до світової спільноти та постала на порядку денному міжнародної організації Ліги Націй у 1934 році. Політичні кола західноукраїнського суспільства поставили собі за мету проінформувати про Голодомор політикум Західної Європи та організувати допомогу світової спільноти населенню УРСР. Для цього 16 липня 1933 році у Львові було створено Українську парламентську репрезентацію, при якій з 25 липня діяв Український громадський комітет рятунку України.
Вхід вільний. Після лекції відвідувачі музею також матимуть змогу переглянути канадський фільм «Невідомий голод».
