28 жовтня в Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» відбулася прес-конференція про передання Центру досліджень визвольного руху архіву УПА та ОУН, віднайденого влітку 2011 року на Львівщині.
Таємне листування командування УПА, звіти Українського Червоного Хреста, списки вояків УПА та хроніки цілих сотень — у знайденому в бідоні повстанському архіві 1941—1950 років. Документи передано до Архіву Центру досліджень визвольного руху, після реставрації він буде доступний науковцям.
Архів було знайдено в 40-літровому бідоні, закопаному в землю на 80 см. Бідон не був добре законсервований, що наштовхнуло дослідників на припущення про те, що документи ховали люди, які потрапили в оточення. Версію переховування архіву під час бойових дій підтверджують і залишки гільз, знайдені поряд.
«За попередніми оцінками, архів містить понад тисячу документів періоду 1941—1950 років. Це підпільні друковані видання, вишкільні матеріали, описи боїв, хроніки, накази та оперативні звіти відділів УПА на Львівщині: Тактичних відтинків «Розточчя» та «Климів» Воєнної округи «Буг» та підпілля Сокальсько-Равської округи ОУН. Також є документи Служби безпеки ОУН, звіти Українського Червоного Хреста, некрологи, внутрішнє підпільне діловодство (господарські звіти, облік харчів, взуття, обмундирування)», — розповів директор музею «Тюрма на Лонцького» Руслан Забілий.
Голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху Володимир В’ятрович зауважив, що більш як півстоліття тому ці документи клали в землю з надією, що їх знайдуть у незалежній Україні, і вони відкриють факти про боротьбу УПА та ОУН. «Ці сподівання виправдалися: нині все частіше чуємо про віднайдення упівських архівів. Проте повстанці ніколи не очікували, що проплачена людською кров’ю правда стане предметом торгу. Продані на аукціонах архіви розпорошуються і знову зникають на десятиліття — тепер у сховках колекціонерів».
«Нині маємо інший випадок, — підкреслив науковець, — коли знайдений архів потрапляє до рук істориків, в Архів Центру досліджень визвольного руху. Унікальні документи про боротьбу УПА на Львівщині збережуть для науки, ляжуть в основу книг, будуть доступні усім зацікавленим».
Один із документів, наприклад за рік і два місяці (травень 1945 — липень 1946 року), подає інформацію про 952-х повстанців. «Це безцінне джерело для встановлення фактичних імен та місця і обставин загибелі стрільців УПА, долі яких здебільшого до сьогодні залишаються невідомими», — зауважив В’ятрович.
Руслан Забілий доповнив: «У цьому архіві є чимало «грипсів» — таємного (часто шифрованого) листування командування УПА. Наприклад, збереглися листи підлеглих до командира ВО «Буг» Василя Левковича — «Вороного»».
Історики відзначили, що стан збереженості документів різний: від поганого до задовільного, загалом на архів чекає реставрація, після чого він буде впорядкований, описаний та оцифрований. Фахівці оцінюють, що реставраційно-консерваційні роботи, опис та оцифровування триватимуть близько року, після чого документи буду доступні в Архіві Центру досліджень визвольного руху в цифровому та оригінальному вигляді.
Нагадаємо, що Центр досліджень визвольного руху — це незалежна неурядова дослідницька установа, заснована 2002 року, вивчає питання історії ОУН, УПА та дисидентського руху, доступу до архівів радянського періоду, досвіду посткомуністичних країн Східної та Центральної Європи в подоланні наслідків тоталітаризму. Архів ЦДВР містить унікальні документальні, усні, речові, фото- та відеосвідчення про визвольний рух, які опрацьовуються науковцями. За час діяльності Центру вийшло 39 видань та підготовлено 5 експозиційних проектів.
КОМЕНТАРІ ПОШУКОВЦІВ
Любомир Горбач:
Товариство „Пам’ять” упродовж 6 років виконує своє завдання: пошук жертв війни та політичних репресій, ексгумація, перепоховання. Часто нам трапляється інформація про залишені повстанцями криївки та архіви. На превеликий жаль, ця інформація на 80 відсотків нереальна. Але 20 відсотків – імовірна, хоч знайти важко.
Це вперше за роки діяльності товариства, що до нас звернувся пан Євген Білінський — людина, яка отримала інформацію від своїх родичів, які колись розповідали, що його родич мав відношення до УПА, і коротко чув про якийсь архів.
Власне минулого року, коли пройшла історія про архів, який було викопано, а пізніше його продавали через Інтернет, він детальніше розпитав свою бабцю про той архів, про який вона йому колись розповідала. Він зрозумів, що варто цю інформацію перевірити. Він пригадав, що дійсно, йшлося колись про архів на перехресті 5 доріг у лісовому масиві біля села Добротвір. Він звернувся до нашого товариства – єдиної організації в Галичині яка упродовж 6 років постійно бере участь у пошуковій роботі та конференціях, видає матеріали.
Першим нашим кроком було вироблення дозволів, щоб не порушуючи закон можна було розпочати пошукові роботи. Завдяки п. Андрію Холявці , який захопився цією ідеєю, бо переживає моменти національної справедливості в нашій історії, через обласну раду ми дуже швидко отримали всі необхідні дозволи. Пізніше – від Львівської облдержадміністрації, а за місяць – від міністерства культури України. Дозволи на проведення пошукових земляних робіт у Кам’янко-Бузькому районі, зокрема коло міста Добротвору. Маючи всі необхідні документи залишалося тільки знайти це місце…. От із Русланом Забілим ми впродовж 3 років намагаємося знайти архів проводу пропаганди ОУН. Долинського району, бо є дядько, який безпосередньо закладав літературу в бідони, то за 4 наших виїзди — потужні експедиції — нам не вдалося нічого знайти.
А тут фактично за половину робочого дня ми знайшли цей бідон із повстанськими документами! Як сказав Андрій Холявка, — це свято для науковців, істориків. пошуковців.
Володимир В’ятрович:
Папери були покладені в землю з надією, що нащадки їх відкопають. І цей архів стане джерелом правди про те, як боролися захисники України. тепер ми знаємо хто боровся, бо серед документів є списки загиблих людей. Їхня надія справдилася. Ми живемо в незалежній Україні і ми маємо документи, завдяки яким можемо довідатися про невідомі сторінки історії. Люди як 50 років тому ховали ці документи в землю не розраховували на те, що колись підпільні архіви стануть предметами аукціонів та розпродажів. На жаль за останні роки це стало поширеним явищем . Інтернет простір рясніє повідомленнями про знайдені архіви і про розпродаж цих архіві. Їх викопують продають колекціонерам частинами. В результаті історія втрачає надзвичайно цінні джерела. Ці документи ,буквально писані кров’ю підпільників, так ніколи й не потраплять до рук істориків, і не прислужаться відтворення правди про те, що ж робилося на нашій землі пів століття тому. Цього разу ми маємо інший випадок. Люди, які професійно займаються пошуком жертв війни і політичних репресій, маю на увазі товариство „Пам’ять” . Любомир горбач відкопав цій архів. Дякувати Богу, що документи потрапили в добрі руки. Сьогодні їх передають історикам Центру досліджень визвольного руху, за що ми надзвичайно вдячні нашим колегам. І зі свого боку беремо зобов’язання реставрувати їх, виготовити електронні копії і зробити все для того, щоб вони були доступні історикам. Адже ці документи відтворюють безліч на сьогодні не відомих прізвищ і подій. Тобто до певної міри ми сьогодні виконали заповіт тих людей, які закопували цей архів.
Андрій Холявка :
Проблема в тому, що безцінні історичні документи потрапляють на чорний ринок і стають об’єктами торгівлі, оминають істориків, осідаючи в приватних колекціях, тобто вони зникають для майбутнього. Це велика проблема. Вона обговорювалася на круглому столі, який відбувся влітку у Львівській обласній раді, зокрема за участю істориків і археологів. Був цілий ряд пропозицій , що лягли в основу програми, яка напрацьовувалася в ЛОР з тим, щоб врегулювати такі негативні моменти, максимально їх зменшити, і з тим щоб увічнити пам’ять про національно-визвольну боротьбу, увічнити місця боїв, щоб це не було надбання минулого, а залишалося для майбутніх поколінь. Сьогодні свято: в руки до істориків потрапляє джерельна база. Це черговий крок до відновлення історичної справедливості.
Євген Білінський:
Передісторія знайдення тягнулася упродовж кількох років. Я знав приблизне місце, де має бути схованка. У родині по маминій лінії ( у 40-50-их роках повністю вивезена на терени Сибіру за співпрацю і безпосередню участь у національних змаганнях) мамин вуйко був поштарем і зв’язковим ВО „Буг”. Він помер у 1970-их рр. За оповідями, які він розповідав мамі ( я тоді ще тільки народився) , мама тримала в пам’яті розповіді вуйка, який ходив від Закерзоння до Добро твору, розносячи в округу весь матеріал. Тримався до 50-их років, а потім законсервував архів. Нас із товаришем завжди цікавила ця тема, ми хотіли відновити все, що переповів наш родич. Ми за 2 роки за допомогою друзів нашого померлого вуйка, яких ми знайшли у Франції ( один його побратим навіть приїжджав до нас минулого року), ми уточнили місце розташування сховку: на переплетенні п’яти доріг, у лісі такому то, у місті такому то, проводився бій. Ми визначили це місце. Потім зв’язалися із товариством „Пам’ять”, і потім прийшли до цього результати. У тих матеріалах я сам особисто знайшов сліди двох своїх родичів – сотник Ханас і вуйко моєї мами „Залізняк”. Я знайшов їхні посвідчення і записки . Це для мене є надзвичайно знаково й приємно, що я знайшов безпосередньо їхні свідчення.
Руслан Забілий:
Це унікальні матеріали насамперед для істориків. За попередніми оцінками це понад тисячу документів. Основний масив – за період 1945-46 рр. тобто найбільш інтенсивної діяльності підпілля ОУН. і відділів УПА. Документи стосуються Сокальсько-Равської округи, у теперішньому адміністративному поділі це кілька районів. Комплекс має ту особливість, що розкриває цілий спектр діяльності як підпілля ОУН., так і відділів УПА. Це документи пропагандивного характеру, господарської референтури, підпільні видання, які розповсюджувалися на тій території, це переписка між керівниками рівня округи і дещо нижче. Окрема група документів ілюструє діяльність відділів тактичних відтинків „Климів” і „Пліснесько”, які діяли на цих територіях, і їхніх відділів. Тут зібрані не тільки оперативні зведення, які день за днем розповідають про діяльність відділів, а й також внутрішнє діловодство повстанських сотень. Списки поранених, списки і рух озброєння, списки витрат та харчування і багато чого іншого.
Але найбільшою цінністю зі всього комплексу є списки полеглих. Один із таких списківскладено за рік і 2 місяці на 952 особи. Історики тепер мають можливість встановити. Що це були за люди, звідки вони походили, де і як, за яких обставин загинули. Бо якщо в архівах СБУ збереглася інформація про тих, які потрапили в полон і репресовані, то шукати інформацію про загиблих надзвичайно важко, бо НКВД цю інформацію не фіксувало, хіба що під час якихось операцій вони складали військові чекістські акти, в яких фіксували інформацію. Але така інформація є досить таки обмеженою. Облікові картки загиблих – це те, що дозволяє вшанувати пам’ять. Бо до нас часто звертаються люди із сподіванням дізнатися, де, за яких обставин , коли загинув той чи інший родич.
Наше завдання після реставрування, оцифрування, спільними зусиллями опублікувати ці документи. Зробити їх доступними для кожного, хто цікавиться історією визвольного руху.