Тюрма на Лонцького

4 вересня 2019 року наукова співробітниця Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» Ірина Єзерська взяла участь у Міжнародній конференції «Подолання політичних репресій заради миру і прав людини».

У своїй доповіді «Жіночі постаті українського дисидентського руху: Ірина Калинець» дослідниця через призму життєвого шляху активної громадської діячки, учасниці правозахисного руху, поетеси-шістдесятниці розповіла про боротьбу за права людини в радянській державі.

За свою активну правозахисну, культурницьку, просвітницьку діяльність, а також творчість Ірина Калинець сама стала жертвою брєжнєвських політичних репресій. У 1972 р. її засудили до 6 років ув’язнення в мордовських таборах і трьох років заслання. Однак це, а також переслідування, часті звільнення з роботи, неможливість працевлаштуватися за фахом, відмова у прописці і ряд інших заходів, спрямованих на її ламання, мали зворотній наслідок і ще більше укріпили Ірину Калинець в її переконаннях і усвідомленні необхідної роботи.

На межі 1980—1990-х років Ірина Калинець стає однією з найактивніших діячок національно-демократичного руху. Будучи депутаткою парламенту вона входила до опозиційної «Народної ради», що виступала за політичну і економічну незалежність України. Великими зусиллями її членів, в тому числі й Ірини Калинець,  було ухвалення 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України, а 24 серпня 1991 року Акту проголошення незалежності України.

Як депутатка та чиновниця багато працювала над розвитком української освіти та формування освіченого й свідомого українського вояцтва. До кінця життя Ірина Калинець активно реагувала на суспільні виклики та небезпеки для української державності.

25 – 26 червня 2019 р. науковий співробітник Національного музею- меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» Віктор Сеницький взяв участь у міжнародній науко конференції «Людина і техніка у визначних битвах світових воєн ХХ століття». Організаторами конференції були Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (Україна) та Жешувський університет (Республіка Польща).

У своїй доповіді «Наказ № 41 як джерело для вивчення німецьких антиповстанських заходів» дослідник розповів про наказ № 41, розкрив плани німецьких окупантів щодо знищення сил повстанців на території Волині в червні 1943 р. Дане дослідження було побудоване на поступового розборі та аналізі наказу № 41.

Антиповстанська боротьба німецьких окупантів на території Волині є важливим чинником контролю окупованих німцями територій. Без проведення таких акцій неможливо знищити сили руху опору, заставити місцеве населення підкорятися, і примусити його до праці на користь окупанта.

Для боротьби з українськими повстанцями німці залучали поліцейські формування (шуцполіція, жандармерія), спеціальні команди СД, а також вермахт. Було встановлено німецькі частини залучені до даної операції, а також  вказано імена деяких керівників цієї операції. Згідно чіткого плану, бойові одиниці мали переміщатися по території і знищувати повстанців. У наказі № 41 є чіткий поділ функцій між силами, які були залучені до антиповстанської операції. СД займається розвідкою, і на основі наданих розвідувальних даних, поліція і вермахт займаються знищенням повстанців.

Актуальність даного дослідження у наш час полягає у відсутності наукових праць із такого аспекту історії, як антиповстанська боротьба. Не зважаючи на досить добре дослідження тематики українського визвольного руху (ОУН і УПА), тема антиповстанських операцій німецьких окупантів досі недосліджена.

Таким чином, наказ № 41 є важливим джерелом для вивчення німецьких антиповстанських заходів, в яких відображена мета, завдання, а також сили окупантів, які вони залучили до боротьби проти українських повстанців у червні 1943 р. на Волині.

4 грудня 2018 року наукова співробітниця Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» Ірина Єзерська взяла участь у науковій конференції «Сила безсилих?» : явище дисидентства у творенні незалежної України», організованої ГО «Всеукраїнська правозахисна організація «Меморіал» імені Василя Стуса».

У своїй доповіді «Родини українських дисидентів у протистоянні з компартійно-радянською системою: на основі усних свідчень» дослідниця розповіла про використання радянськими спецорганами  надтонкої емоційно-почуттєвої  сфери родинних стосунків у боротьбі з політичним, культурним, релігійним інакодумством.

Дане дослідження вибудуване на спогадах членів родин українських дисидентів. І. Єзерська акцентувала увагу на специфіці роботи з усноісторичним матеріалом, методичними підходами до збору та обробки інформації.

Ідеологічна сфера та робота карально-репресивних органів є одними з визначальних підвалин функціонування тоталітарної системи. Держава, позбавлена de facto будь-яких ознак демократичності, пильно і жорстко контролювала найменші прояви інакодумства. Для боротьби  з дисидентством в арсеналі радянських органів держбезпек був цілий арсенал методів та інструментів.

Одним з особливо цинічних, аморальних в етичному вимірі методів, але закономірному для роботи спецслужб, тим паче у країні, де систематично порушувалися права людини, було використання почуттєвої сфери життя  людини, коли бажаючи вплинути на опонента, під загрозу ставили благополуччя, безпеку,  здоров’я чи навіть життя близьких опонента.

Актуальність даного дослідження у наш час окреслюється намаганнями подалати тоталітарне минуле. Декомунізація та необхідність вироблення  ментальної стійкості вимагають від нас знання методів фізичного, морального чи психологічного тиску, які використовувалися радянською системою,  нехай навіть в її пом’якшеному варіанті 1960–1980-х рр., у боротьбі з інакодумцями. Це є необхідною запорукою запобігання можливим повторенням у майбутньому порушення фундаментальних прав людини державним механізмом.

Підсумовуючи, історикиня зазначає, що попри тотальний тиск, люди, котрі обрали шлях відстоювання своєї гідності, були переконаними у власній правоті і знаходили способи протистояння партійно-радянській системі. Надійним тилом для більшості дисидентів були їх родини (батьки, дружини, чоловіки, діти, сестри і брати), котрі часто, офіційно не декларуючи свого інакодумства, докладали багато зусиль для допомоги рухові. І. Єзерська наголошує про важливе значення людського фактору. Адже, попри страх і тиск, завжди знаходилися люди, котрі не боялися виявити солідарність, співчуття та допомогти переслідуваним за переконання і членам їх родин.

7 червня 2018 року у приміщенні Музею “Тюрма на Лонцького” відбувся міжнародний воркшоп у рамках проекту “Львів, як місце зустрічі та виклику пам'ятей”. Музей виступив партнером цього проекту, який організував Український Католицький університет спільно з Фондом Максиміліана Кольбе та Фондом Реновабіс. 

Воркшоп був присвячений тяжкому досвіду жертв двох тоталітаризмів — радянського та нацистського, символом яких є будівля Тюрми, де зараз знаходиться Музей. Учасниками воркшопу були дослідники та громадські активісти на полі суспільної пам'яті з України, Польщі, Німеччини, Росії. Захід було організовано у формі серії індивідуальних та колективних роздумів і обговорень доль окремих персоналій — як в'язнів “тюрми на Лонцького”, так і їхніх катів. У ході цих обговорень учасники проекту спробували зрозуміти мотивацію жертв протистояти тоталітарним системам та позицію катів.

Наступного дня у рамках згаданого проекту. на Гуманітарному факультеті УКУ відбувся семінар на тему подолання насильства та проблеми почуття провини, як наслідок тяжкої спадщини ХХ століття. Спікерами семінару були Тарас Возняк, Мирослав Маринович, Анна Медведовська, та Алім Алієв.  Останні двоє доповідачів  презентували погляд на заявлені у темі семінару проблеми з перспективи окремо взятого вузького середовища — відповідно, з точки зору євреїв та кримських татар. Епіцентром обговорення стала застосовність категорій винуватців до тих співучасників проступків і злочинів, які потрапили у вир подій не з власної волі, а внаслідок несприятливих обставин, а також правомірність застосування стандартів сучасного нам суспільства відносно ситуації тотального насилля, що мало місце у Центральній Європі у роки Другої Світової війни.У обговоренні взяли участь, крім спікерів, кандидат історичних наук Олександр Понипаляк, співкерівник проекту “Українська правда” Олександр Зінченко, наукова співробітниця Музею Олеся Ісаюк та інші присутні.

Міністерство культури України 7-8 червня 2018 року організувало семінар-практикум для музейників з цілої України. Понад сто працівників українських музеїв приїхали до Києва аби прийняти участь в актуальному семінарі, який відбувався у стінах Національного музею історії України у Другій світовій війні.
Протягом двох днів працівники музейної сфери мали можливість слухати лекції істориків, дослідників державних та громадських організацій, а також художників  і галеристів.

Тематично семінар розподілявся на  такі теми:

1) національно-патріотична місія сучасного музею;

2) травматична історія середини ХХ ст.;

3) Український визвольний рух ХХ ст.: особливості музейних (ре)конструкцій;

4) сучасні події на Сході України: нарації, інтерпретації, репрезентації.

Про вплив історичної політики та комеморативних практик на діяльність музею розповідала Анастасія Гайдукевич, керівниця відділу музейної справи Українського інституту національної пам'яті. У презентації були наведені приклади успішної реалізації проектів та невдалі або не відповідні випадки експозиціонування в регіональних музеях.

Представники декількох музеїв поділились своїм вдалим досвідом роботи у освітній царині, заохочуючи проводити комплекс заходів до історичних дат з учнями саме в стінах музеїв.

Яскравою та промовистою була презентація художниці Алевтини Кахідзе, лавреатки мистецької премії ім. Казимира Малєвича. Як доступно  розповідати дітям про громадянство та патріотизм? Як в музеях працювати з дітьми? На ці на інші питання художниця ілюструвала свою відповідь з власного досвіду роботи серед дітей молодшого та середнього віку.

Відомий галерист, куратор українських та міжнародних мистецьких проектів Павло Гудімов, розповів про своє бачення ролі сучасного музею у вихованні молоді та про відчуття патріотизму. Піддав критиці шаблонну поведінку у виконанні завдань. Його думки викликали суперечливу дискусію серед учасників, адже не завжди легко сприймати критику людини з-поза музейного середовища.

Історики Олександр Лисенко, Іван Патриляк та Ігор Щупак, прочитали лекції з історії актуальних та дискусійних питань у Другій світовій війні та української проблематики зокрема. Олена Стяжкіна презентувала своє дослідження «Окупація. На межі існування», де яскраво та влучно проілюструвала життя людей в окупованій Європі часів Другої світової війни та провела паралель сучасної окупації українського Донбасу терористичними організаціями. Доповідь історикині вразила глибиною та чуттєвістю, адже наведені факти є незаперечними та трагічними водночас.

Працівники музейного комплексу Історії України у Другій світовій війні гостинно та щиро приймали учасників семінару. Подібний семінар це також добра нагода зустрітись з  колегами-музейниками з цілої України.

Сергій Носачьов — Національний музей історії України
Ольга Зброжко — Національний музей-меморіал"Тюрма на Лонцького
"Віталій Горобець — Національний музей історії України у Другій світовій війні

Оля Зброжко

8 червня 2018 наукові працівники музею, доктор гуманітарних наук Олеся Ісаюк та кандидат історичних наук Олександра Чура виступили із  науковими доповідями на Всеукраїнській науковій конференції: «Великий терор і масові репресії в Україні 1920—1950 рр.», організований  кафедрою гуманітарних наук Національної академії  сухопутних військ імені Петра Сагайдачного.

Під час конференції науковці дискутували над тематикою злочинів політичних репресій 1920—1950 рр., зауважючи на трагічному значенні голодоморів як засобів сталінського терору,  досліджували збереження  в національній пам’яті злочинів  великий терору  і політичній репресій.

Про виживання в’язнів, в таборах системи ГУЛАГ та нациських таборах розповіла Олеся Ісаюк. Зауваживши на етичних і психологічних настановах, щодо подальшого виживання в табірних системах, науковець наголосила на важливості національного усвідомлення учасників українського підпілля.

Під час свого виступу Олександра Чура  розповіла про розшук органами КДБ учасників ОУН та УПА у післявоєнний період. Окресливши важливість агентурного методу при здійсненні оперативно-розшукових  дій, доповідачка розповіла про переслідування членів українського збройного підпілля,  яким вдалося уникнути арештів та після завершення активної фази бойових дій, перейти на нелегальне становище й пристосуватися до життя  місцевому соціумі.

15 травня 2018 року в Українському католицькому університеті відбулась науково-практична конференція до 100-ліття зведення знесеного у 1961 р. храму на Богданівці у Львові: «Не реабілітований храм:  церква Св. Андрія і Св. Володимира як символ закритих і знесених храмів тоталітарним комуністичним режимом СРСР»

На конференції  представлений широкий спектр проблематики втрат, духовних та культурних скарбів українського народу у часи бездержавності та панування тоталітарного режиму СРСР.

Дослідники церковної історії, та мистецтвознавці ділились своїми науковими доробками та отриманою інформацією впродовж кропітких досліджень тематики.

Завідувачка наукового відділу Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» Ольга Зброжко, представила своє дослідження «УГКЦ під прицілом радянського режиму: про що (не)мовчать колишні архіви КДБ?»

Дослідниця наголосила на важливості ретельного та об'єктивного опрацювання документів архіву радянських спецслужб (Галузевий архів СБУ). Адже саме завдяки  якісному історичному дослідженню можна встановити реальні події та факти, позбуваючись міфілогічного нашарування.

7 грудня 2017 року наукова співробітниця Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького»  Олександра Чура прийняла участь в науково студентській конференції: «Історія, яка нас об’єднує», яка відбувалася в Екологічному коледжі Львівського національного аграрного університету. Конференція була приурочена до 100-річчя української революції 1917—1921 рр., 75-річчю створення УПА та 85 роковин Голодомору 1923—1933 рр.

Учасники конференції обговорювали основні зміни які сталися в ХХ-ХХІ ст., дискутували над проблематиками тем  української революції 1917 – 1921 рр., українського визвольного руху 1920 — 1950 рр...

Об’єктом дискусій стали і буремні події  кінця ХХ ст. Олександра Чура виступила із доповіддю про участь компартійних структур Львівської області у заколоті Державного комітету надзвичайного стану. Дослідниця зауважила, що спроба ДКНС зберегти монопольний статус за допомогою силового реваншу, позбавила львівські комуністичні структури легітимності й пришвидшила відновлення державної самостійності України.

Студенти і науковці обговорювали здобутки видатних постатей української історії. Об’єктами розмови стала долі історичні діячів, громадських діячів, спортсменів. Зокрема, учасники конференції обговорили перебіг військового конфлікту на сході України та роль  воїнів АТО в утвердженні громадського суспільства .

28 листопада 2017 року у Вільнюсі відбулася конференція-семінар на тему “Геноцид європейських ромі у 1939 — 1945 році”, організатором якого виступили Платформа європейської пам'яті та сумління” та Литовський центр досліджень геноциду і резистансу.
Серед спікерів заходу була наукова співробітниця Національного музею меморіалу “Тюрма на Лонцького”, доктор гуманітарних наук Олеся Ісаюк. Вона виступила на семінарі з доповіддю про рецепцію геноциду ромів у мемуарах членів ОУН — в'язнів нацистських концтаборів. Дослідниця представила персоналії тих членів Організації, які у своїх спогадах наводили свідчення про геноцид ромів та проаналізувала окремі конкретні епізоди, описані у спогадах. Вищезгадане дозволяє робити висновки про рецепцію геноциду, як явища і геноциду ромів зокрема. Спостереження за щоденністю геноциду було, з одного боку, потужним чинником деморалізації і втрати волі до виживання, з іншого боку — при наявності чіткої установки на протидію окупантам сприяло формуванну морального обов'язку вижити, щоб засвідчити про пережите.
Семінар зібрав дослідників з Литви, України, Польщі, Великобританії, які спілкувалися про перебіг геноциду ромів у Європі, причини та наслідки. Окремою темою обговорення були свідчення про Пораймос з боку представників інших народів та соціальних груп, а також методологія дослідження.

Ольга Зброжко

17-18 листопада 2017 року у Мінську (Республіка Білорусь) відбулася міжнародна наукова конференція «Масавыя рэпрэсіі ў СССР у гістарычных даследаваннях і калектыўнай памяці». Організаторами заходу виступили: Маладзёжнае грамадскае аб’яднанне «Гісторыка», Instytut Polski w Mińsku, Беларускі архіў вуснай гісторыі, Instytut slawistyki polskiej Akademii nauk (Warszawa), Лятучы ўніверсітэт. Конференція об’єднала науковок/ців з галузі історії, антропології, соціології, громадських ативісток/тів Білорусії, України, Польщі, Росії та Литви.

Ідея проведення міжнародної конференції полягала у приверненні та актуалізації  інтересу до теми комуністичних, радянських репресій 1930-50-х рр., ХХ ст. . Адже саме ця тематика знаходилася в епіцентрі уваги істориків, але поступово в результаті змін в історичній політиці багатьох країн пострадянського регіону, виявилася на периферії історіографії.

Робота конференції була організована у восьми секціях, що почергово провадили свою діяльність у пленарному режимі, надавши можливість усім присутнім заслухати виступи кожної/ного із доповідачок/чів, тим самим витворивши цілісну розмову, активний, часами, емоційно підсилений діалог.

Наукова співробітниця Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» Ольга Зброжко, виступила з доповіддю про   збалансоване використання архівних документів та усних історій у дослідженні післявоєнних радянських репресій (маніпулятивні практики, агентурні розробки)  проти Греко-католицької Церкви  в Україні.

Детальніше про конференцію від Оксани Годованської http://uamoderna.com/event/political-repressions