“Живі” – стрічка одного з найкращих українських документалістів Сергія Буковського, присвячена Голоду-33. Але це той надзвичайно рідкісний випадок, коли варто говорити передусім не про публіцистику, не про репортаж чи історичну розвідку (хоча все це тут є), а про кінематограф як такий. “Живі” – це, по суті, продовження роботи, яку Сергій Буковський почав у 2006 році фільмом «Назви своє ім’я», присвяченим Голокосту в Україні під час Другої світової війни. Обидві стрічки побудовано на свідченнях людей, які дивом вижили під час винищення.
Одним із головних героїв нового фільму є британський журналіст Гарет Джонс – абсолютно несправедливо забутий і у своїй, і в нашій країні. Його мати працювала колись гувернанткою в онуків легендарного Джона Юза, засновника Донецька, сам він добре знав російську. Гаретові вдалося потрапити в радянську Україну взимку, на самому початку 1933 року, і побачити все те пекло на власні очі, поспілкуватися з тими, хто тоді був уже приречений. Однак виступи цієї мужньої людини не було почуто, а незабаром самого його вбили у Маньчжурії – у переддень тридцятиріччя, за загадкових обставин. Буковський запросив одного з Джонсових нащадків прочитати щоденникові записи і листи журналіста і в такий спосіб зробив останнього важливим, хай і позакадровим, свідком. Утім, цей фільм не про Гарета Джонса. Цей фільм не про померлих, а про живих і про життя.
реж. Сергій Буковський
