Документальний фільм розповідає про Службу безпеки ОУН – один із найбільш професійних та найбільш засекречених підрозділів Організації Українських Націоналістів.
Службу безпеки ОУН створили у 1940 році для протидії НКВД та гестапо, охорони членів ОУН, для розвідки, контррозвідки, розслідування кримінальних злочинів, скоєних членами ОУН. З відновленням української держави СБ мала стати національною службою безпеки. Автономна у своїй діяльності СБ залишила мало інформації про себе, зате багато чуток, пліток, стараннями простих людей та радянського пропагандистського апарату перетворених на жахливі та таємничі історії. Більшість документів, що свідчили б про її діяльність, безслідно зникли в архівах КГБ СРСР. Інші були знищені самими співробітниками СБ у останні хвилини життя. Так зобов'язувала інструкція…
Над створенням фільму працювали Віталій Загоруйко та Товариство пошуку жертв війни «Пам’ять», очолюване Любомиром Горбачем. Зйомки тривали 15 днів. Знімальний майданчиком для фільму стали «Тюрма на Лонцького», вулички Львова, музей Івана Франка, а також села Загір’я, Вовків. Участь у фільмі взяли близько 60 осіб, які є учасниками Товариства пошуку жертв війни «Пам'ять». Окрім трьох дівчат, жоден із них не має відповідної театральної освіти. Жоден з акторів не отримував гонорар за зйомки. Всі кошти використали на «життєдіяльність» фільму. Бюджет становив близько 50 тис. грн. Директор музею-меморіалу „Тюрма на Лонцького” Руслан Забілий виступив історичним коментатором у фільмі. Центр досліджень визвольного руху надав для фільму архівні матеріали із своєї колекції.