У рамках мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA — перегляд і обговорення фільму із ретроспективи французького режисера Луї Маля “І прагнення до щастя” (США, 1986, 80 хв).

Луї Маль, після того як сам став емігрантом, вирішив показати різноманітні життєві історії іммігрантів у США у 1980-х роках. У фільмі – інтерв’ю з робітниками-мігрантами, які потрапили до Штатів, незаконно перетнувши кордон з Мексикою, розмови із заповзятливим індіанцем – власником мотелю, зустрічі з африканськими та азійськими родинами, розлогі інтерв’ю з першим костариканським космонавтом та з індіанським поетом із Заходу Дереком Уолкоттом, глибокий портрет скинутого нікарагуанського генерала Сомоси (Дебайле, брат Анастасіо Сомоси, котрому вдалося вижити) і його великої родини. Фільм закінчується коротким відвідуванням російської єврейської громади в нью-йоркському районі Бруклін.

Луї Маль — режисер, сценарист і продюсер. Народився 1932 року у Франції. Вивчав політологію в Сорбонні, але покинув студії заради кінематографії в IDHEC (Institut des hautes études cinématographiques). Починав як оператор та співрежисер фільму Жака-Іва Кусто «Мовчазний світ» (1956), що отримав «Оскара» та «Золоту пальмову гілку» Каннського фестивалю. Першою самостійною роботою була стрічка «Ліфт на ешафот» (1958). Наступний фільм – «Коханці» (1958) з Жанною Моро у головній ролі – був сприйнятий дуже неоднозначно через досить відверті як на той час еротичні сцени. Він порушував теми-табу і в наступних своїх фільмах: «Блукаючий вогник» (1963), «Вада серця» (1971), «Лакомб Люсьєн» (1974). Маль, який працював і у Франції, і в Сполучених Штатах, також належить до когорти режисерів французької «нової хвилі», яким притаманне прагнення втілити у творах власний досвід і відчуття. Проте, на відміну від інших представників «нової хвилі», він завжди прагнув до різноманітності тем і жанрів. Маль також працював як режисер-документаліст. Серед його документальних стрічок – «Примарна Індія» (1969), «Людське, надто людське» (1974), «Площа Республіки» (1974), «Країна Бога» (1985). Луї Маль помер у Лос-Анджелесі 1995 року. За сприяння Французького Інституту в Україні до ретроспективи Луї Маля до прогорами цьогорічного мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA увійшли такі фільми Маля, як вражаюча документальна стрічка про спорт «Нехай живе тур!» (Франція, 1962, 18 хв), „Площа Республіки” (Франція, 1974, 95 хв), яка балансує на грані фолу із літературно невигаданими персонажами, котрі неначе зійшли зі сторінок романів Селіна або Кено, та обране до обговорення „І прагнення до щастя”.